-Сідай на переднє сидіння
-Та мені зручніше на задньому
-Туди не можна , там сюрприз ...
-Ну ти мене щоразу дивуєш , що ж ти знову придумав ?
-Скоро побачиш моя принцесо .
Ми їхали хвилин тридцять , але для мене це мов лиш хвилинка . Чи то швидкість машини , чи мить з коханою людиною , яка підкреслює все...
-Ну ось і все . Ось візьми , закрий цим очі.
-Добре ...
-Тримай мене сильніше . Я поведу тебе.
Я відчула , що ми піднімаємось по сходах , але я нічого не питала .
-Ще секунду. Відкривай.
-Вау, Томе ,це ж , це ж...
-Так , Лауро , так. Це те місце де ти хотіла мати чудову фотосесію . Цей дах я забронював спеціально для тебе .
-Ого , тут такий широкий підйом , о і тут фото які ... Ах, це найкраще , що я бачила ...
Тут так гарно накрита скатертина і вітер не скудьовчує її , квіти прииємно пахнуть , а мерехтливі вогні зводять мій погляд з розуму. Я відчула всю ту атмосферу прожила кожну секунду .
-А знаєш Лауро я згадав , якд одного разу ми з батьками виїхали на природу з наметами. Нам дуже хотілося відпочити від міського шуму, тому ми вирішили провести вихідні у лісі. Там я звернув увагу на те, чого раніше не помічав – яким гарним може бути літній вечір ! !!
-Це ж круто !
-Так . Небо чисте, що на ньому немає ні хмаринки. В траві не замовкають коники, а за кольорами пурхають метелики. Всім дихається легше, навіть рослини, стомлені спекою літнього дня, відчувши наближення вечірньої прохолоди.
-Я не знала , що ти так гарно говорити вмієш ...
Ну тобто поетично .
-Це нормально .
-За кілька днів осінь . .. -хмурно сказала я.
-Якою буває осінь?
- Теплою. Золотою. Туманною. Яблучно-коричною. І з запахом кориці ...
-Чому саме кориці ?
-Бо через неї ми й познайомились ...
Пам'ятаєш як ми разом зайшли до тої кав'ярні ? Сиділи за паралельними столиками і дивились час від часу один на одного.
-Ага , ти ще була в такому дивному капелюсі була ...
Том підійшов до мене обійняв і поцілував . Ніжність - це те , що поєднує нас .
Нашу гармонію перервав як завжди невчасний дзвінок .
-Ало . Так . Як Анна ? Зараз будемо .
-Що там , Лауро?
-Анна ...
-Що Анна ?
-Вона в лікарні , її везуть на операцію
-Як це ? Чого ?
- У неї апендицит . Лікарі попросили приїхати і бути поряд . Ти ж знаєш , що немає нікого з рідних тут .
-Тоді їдьмо . Ти збери тут дещо , а я поки подзвоню декому .
-Добре .
-Олександре , це я , не вийшло зробити пропозицію , ми мусимо їхати в лікарню з нами все добре . Це її подруга . Все переносимо !
-Томе , що там ? -спитала я , вдаючи, що не почула нічого .
-Та скоро побачиш люба.
Чесно я навіть не знаю чи то добре , що так трапилось чи ні . Бо я ще не до кінця розібралась чи вірю Тому на всі 100%.Вирішила сходити до пані Мартинової , щоб розібратись , але то все після одужання Анни.
-Томе , їдь додому , я побуду тут з Анною.
-Я не зможу сидіти дома , знаючи , що ти тут .
-Милий , тобі варто відпочити . Ти і так багато працюєш !
-Лауро , якщо я сказав , що буду поруч- то значить буду..
-Спасибі тобі , за підтримку .
В цей момент я вже задумалась чи треба мені йти до психолога . Мабуть, я й сама в силі прийняти рішення . Зараз головне , щоб з Анною все було добре.
Її повезли в операційну ще до того , як ми приїхали , тому я навіть не підтримала її. Моя душа збивалась у маленькі клаптики , через які я відчувала сум і біль. Я молилась і просила в Бога , щоб все було добре .
Три години метушливого ходіння могли б мене пригнічити , але підтримка Тома допомогла мені подолати страх і біль .
#10181 в Любовні романи
#2462 в Короткий любовний роман
#3968 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 20.03.2021