-Лауро , ти скоро?
-Так ,Томе, вже йду .
-Ого , ти така красуня , у мене аж подих перехоплює...
-Та не перебільшуй , але дякую.
-Так ти ще не здогадалась про мій сюрприз , крихітко?
-Ні любий , навіть думки про це не маю
-Чудово, тоді поїхали .
-Куди ?
-На зустріч пригодам...
Ми їхали поблизу моря і вологе повітря розвивало моє волосся і я почувалась безтурботно.Разом із ним я в безпеці.Ніби маленька дівчинка у мужніх руках. Я обожнюю ту мить ,коли ми разом .Ніщо не може замінити щирого погляду та чуйного серця .О ні .....
-Прокидайтесь , Лауро, ви чуєте мене?
-Що сталось , де я ?
-Ви потрапили в лікарню , сталась страшна аварія ...
-Де Том, що з ним?
-Нажаль...
-Що нажаль ? Де МіЙ ТОМ?
-Він у реанімації , ми не знаємо , що буде , але готуйтесь до гіршого...
-Ідіть звідси , ідіть....
Уже повністю збожеволівши ,я кричала , билась кулаками у стіну , я не відчувала життя, моє серце ніби заснуло . Я вже не відчувала нічого..... Для мене хвилина зробилась вічністю, в той момент я просто існувала.... Немає нічого милішого для мене ,ніж почути його подих і вдихнути його яскравий аромат .
-Лауро , чуєш люба, Лауро.
Я важко відкрила очі і розгледіла кімнату
-Де я ?-питала із диким гнівом я.
-Ти більше 10 днів лежала не притомно , ми думали ти ...
-Це ти Томе? Ти, любий?
-Так , Лауро , я.
Я не пам'ятала його , я воліла відчути його , поцілувати його наймиліші уста , кинутись в обійми і розчинитись у повітрі , але шалена пересторога забороняла навіть торкнутись його руки...
Я просто оніміла від душевного болю , бо сподівалась на розраду і тепло , але цього я не відчула.
Ми їхали у подорож, я думаю до моря . Мій Том обожнює море , а я його . Я боюсь його втатити.
-Про що ти думаєш , люба? -Перервав мої роздуми хлопець.
-Про аварію... Ти ж так добре водиш , що стало причиною?
-Відмовили гальма ..
-Це ти точно кажеш?
-Ну такк..
-Вже був техогляд ?
-Зараз проводять . Я забреру тебе , люба ,завтра о 12.
-А куди ти мене забереш?
-Ти пам'ятаєш мене?
-Таааак....
Я воліла знати , я бажала бачити його палкі очі і солодкі уста , але нічого не відчувала..Все марно. Я залишила те кохання в минулому , а зараз лише ілюзія.
"Я не відчуваю кохання, я не відчуваю його подиху і своєї душі , це не я , це лише ілюзія... Це все ілюзія"
Він забрав мене додому , але я не бачила тут щастя. Це не мій дім... Тут все чуже.
Я просто існую, я втратила сенс життя. Я втратила його..
Після великого стресу через біль і страх втратити кохану людину я впала в кому і частина памяті (особиво спогади про коханого) зникла. Я не знаю , як це можливо , але постараюсь відновити її за будь -яку ціну..
Я записалась до психолога і я не знаю чи матиму користь , але я докладу всі свої сили , для того , щоб згадати все , до першого поцілунку . Кожен день навіює мені спогади , омиті туманом , але пронизані теплом.
Я прогортала мій записник і побачила, як сильно і палко я горіла в цьому задушливому вальсі , кружляючи навколо вічності .
#10177 в Любовні романи
#2460 в Короткий любовний роман
#3967 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 20.03.2021