Глава 3. Святкування і сльози

З вікон, прикрашеними власноруч вирізаними з простого паперу сніжинками, махали на прощання діти. Вони до останнього не хотіли відпускати улюблених тітку та дядька, які кожного свята приносили печиво, цукерки та іграшки. Їхні власні ангели-охоронці.

В Агати серце краялось. Стільки років вона сама виглядала з того віконця, аби бодай хтось промовив доброзичливих слів на її адресу, не говорячи про подарунки. А тепер вона сама стала тим, кого так бажала зустріти.  

- І наше різдвяне правило вирішила проігнорувати зі своєю грою в забудькуватість?

Марк щільно зачинив металеву хвіртку, досі відповідаючи посмішкою та маханням дітлахам.  

- Інших на радість надихаємо і до себе сум не впускаємо, - з ентузіазмом сказав він, підхоплюючи дівчину під руку, аби та не посковзнулась на льоду, що спотайня вигулькував дорогою.

Агаті безмежно імпонувала його уважність та турбота, проте завдяки прискіпливому характеру, який норовив зіпсувати комфортний момент, змовчати не змогла:

- І хто ж таку нісенітницю вигадав?

Аби вона припинила буркотіти, скерована пані Зимою, холодна сніжинка приземлилась на Агатині вуста. Не встигла вона стерти, як дівчину випередив Марк, доторкнувшись своїми теплими вустами до її, розтоплюючи візерунчастий кристалик жарким поцілунком.

- Ти вигадала, - спокійно, рукавичкою підтираючи талу краплю.

- Не може бути.

Чи то Агата цим висловом висловила свою недовіру до надуманого правила, чи то до нехитрого поцілунку, який сповна ошелешив її, хоч і не налякав, - вона й сама не зрозуміла.

Зосередитись на чомусь їй було занадто важко. Почуття кидали її від ненависного свята до змішаних почуттів до чоловіка, який, очевидячки, в цій версії майбутнього був неабияк близьким.

- Тааак. Ще й мене підсадила на це тотальне новорічне божевілля! - смішно обурився Марк, ігноруючи чудне бентеження в очах дружини.

- Тебе? Що це значить? Ти теж не любиш…

Вона не встигла договорити. Яскраві вогники, що обліпили будівлі та дерева центральної площі, ніби бджоли чорнобривці, неждано оточили пару, заводячи своїх чудернацьких танців, і Марк захоплено задзвенів:

- О! Дивись-дивись! Інтернаціональне Різдво!

На округлій площі вишикувались кіоски з всілякою новорічною всячиною. От тільки кожний міні-будиночок вихвалявся специфічною прикметою – національним атрибутом.

Агаті одразу кинулась в очі підвісна мексиканська піньята, до якої, задравши голову, підстрибувала малеча. А також неможливо було не помітити Синтерклааса з курильною трубкою – амстердамського Святого Миколая – та його помічників Піттерів, що смугастими середньовічними костюмами викликали інтерес у поважних жінок, які ще досі мріяли про настання епохи з роману «Джейн Ейр».

- Всі наші сподівання виправдались, - блаженно завертівся Марк. - Так як під час відпустки вибратись до інших країн не вдалось, то вони самі приїхали до нас. Клас! Біжімо!

Не гаючи ні хвилини, чоловік потягнув її в епіцентр різдвяного свавілля.

- Щ-що? Марку, не так швидко…

Агата не поспівала за «хотіннями» Марка. За його планом (а він був порядної довжини) вони мали обійти кожен з кіосків та випробувати на собі дух Різдва всіх представлених націй. І все до опівночі. Бо чоловік мав ще один секретний пункт у спискові, який вони мали виконати до настання Різдва.

- О, тільки не кажи, що запропонуєш мені руку і серце рівно о дванадцятій, - цмокнула Агата, мріючи розкрити його таємницю.

- Тебе не бентежить, що ми вже одружені?

Він навмисне зняв рукавичку та активно зарухав пальцями, на одному з яких виблискувала золота обручка.

- А, точно.

Агата могла заприсягнутись, що від такої відповіді не на жарт засмутилась. Й аж здригнулась: «Невже реально закохатись у незнайомця за три години настільки, щоб захотіти стати його дружиною? Та, ну, ні. Тільки не я.».

- Кохана, скоріше, - покликав її Марк до першого ефектно-сліпучого кіоску.

- Вже тут, любий! – відгукнулась дівчина, міцно обхоплюючи його за талію.

«Агато, що ти витворяєш? Негайно припини», - корила вона сама себе, але чоловіка так і не відпустила.

- Ммм, смачно, але солоненько, - Марк вже щось жував і облизував спажку.

- Атож, пане, весь сенс португальского бакаляу в цій рибці рідненькій, - підсовуючи тарілку зі шматочками риби іншим покупцям.

- Скуштуй, тріску, Агато, - Марк обережно засунув рибку в рота дружині і та, пережувавши, смішно скривилась.

- Боже, солонюща…

Чоловік весело зареготав, бо знав, що Агата не терпить занадто солоне. Але то був його хитрий план, адже позаду продавця, що імітував велич Різдва у Португалії, стояла таця з королівським пирогом з сухофруктами, які дівчина нестямно обожнювала.

- Відріжте нам того пирога у вигляді корони, - попрохав Марк, - виправимо ситуацію.

Ще досі Агата не їла такої смачної випічки, що готова була облизувати пальці.