Глава 2. Стрес і коханий

Не дивлячись на паскудний настрій, Агата гуляла поміж миготливих вітрин та незчулась як звечоріло. Студену атмосферу пронизували й щасливі привітання зі святом, й занадто веселі побажання від чоловіків напідпитку. Скривившись від огиди, Агата поквапилась затаїтись від відразливих вигуків у надійній фортеці.

Зачинивши за собою двері рідної квартири, вона полегшено скинула шарф та пальто. Тільки тут вона відчувала себе у безпеці від штучних емоцій дуркуватих людей.

Жодне Різдво не приносило їй втіхи, бо її внутрішня мораль не дозволяла їй веселитись чітко за календарем: ось сьогодні ми святкуємо, радіємо, наче ненормальні, а наступного дня знову понурі обличчя сновигають засміченими після гулянок вулицями.

Її дратувало все: від імітованого щастя на 24 години до строкатого декору, який повсюдно різав око. Тому додому Агата не запускала вдаваний дух Різдва. Дівчина не збиралась бавитись у секундне щастя.

Прошкандибавши через вітальню на кухню, щоб заварити собі міцного чаю, вона раптом зупинилась. Агата так і не увімкнула світло, й в цілковитій темряві, яка перебивалась гірляндними спалахами з вулиці, їй здалось, що біля дивану хтось стояв.

Ноги миттєво похололи, але здоровий глузд скерував її схопити те, чим можна оборонятись від злодюги. Тихенько навшпиньки просунувшись у вбиральню, Агата взялась за швабру і сміливо кинулась назустріч високій темній постаті.

• Ану геть звідси, злодюго недороблений! – кричала вона, луплячи по невідомій тіні.

Усюди заторохкотіло й задзвеніло. Звуки не були схожі на людські.

Агата запалила люстру та очманіла. Перед нею стояла розкішна двометрова ялинка. Вбрана у виточену вуаль зі сріблясто-золотавого декору, вона не лишила дівчину байдужою.

З першого погляду вона закохалось у стримані барви еко-іграшок з паперової лози, керамічних ангелів та плетених зірочок. Ялинка не була схожа на циганську ляльку Барбі, як на площі, навпаки, заслуговувала на звання витвору мистецтва.  

- Звідки така красуня тут взялась? – залопотіла Агата, замінивши гнів на милість. - Різдвяний розіграш Інеси чи що?

- Ану я тобі, подружко, зараз влаштую веселе свято, мене ледь Кіндратій не вхопив! – оговталась дівчина від приємного подарунку, повернувши буденну озлобленість.   

Досі тремтячими руками вона дістала телефон набрати подругу, коли почулось, як у вхідних дверях провертається ключ.

Агата так і завмерла зі шваброю та смартфоном посеред вітальні, не знаючи, чи їй дзвонити подрузі чи вже в поліцію. Ніхто не міг отак вломитись у квартиру, крім Інеси, яка точно знаходилась за двісті кілометрів звідсіля.

Керована безстрашністю, вона вискочила у коридор, виставивши швабру, ніби шпагу, готова розірвати ворога вщент.

Під натиском широкої спини двері відчинились, і перед Агатою виник невідомий чоловік. Дівчину одразу збили з пантелику його широка усмішка та сяючі зелені очі, які самотужки могли скласти істотну конкуренцію життєрадісному різдвяному духу.

У довгому коричневому пальті, на якому офіцерськими погонами заліг сніг, червоним від морозу носом та двома товстими пакетами, доверху набитими харчами, він видавався наймилішим протеже Санти, не інакше.   

- Стій там, де стоїш! – зарепетувала Агата, чим злякала містера Ікс. - Ти хто такий?

- Агато, - мирно звернувся він, тривожно поглядаючи на швабру, - твої розіграші зазвичай смішні, а от цей щось не дуже.

- Поклади ти пакети, дурило! І руки догори! – верещала дівчина.

- Дурило? Щось новеньке, - чоловік засміявся, щиро дивуючись поведінці дівчини.

Він не виконав істеричного наказу, тож Агата кинулась штрикати його в боки шваброю.

- Добре-добре, - кинув він пакунки до її ніг та підняв руки, але вона не припиняла його колоти. - Поклав, поклав, задоволена?

- Відповідай. Хто ти?

Чиста розгубленість вдарила чоловіка по голові:

- Ее, невпевнений, що маю казати в цій новій грі. Але спробую навмання, - хмикнув він. - Я - твій чоловік. Найкоханіший, до речі.

Агата подавилась чи то повітрям, чи то слиною:

- З ялинки навернувся? Я не одружена!

- Серйозно?

Він підняв свою руку, на якій красувалась така сама обручка, як у неї, за винятком діамантів.

- Але… Це не моя.

- Теоретично, так. Спочатку вона була моєю, бо я її купив. А потім подарував тобі. Ти прийняла пропозицію, тож фактично вона твоя.

Легким невимушеним рухом він підхопив пакети та рушив на кухню, дівчина навіть не встигла спинити його.

Вона ще з хвилину роздивлялась знайдену в кафе обручку, підозрюючи, що вкрадена прикраса стала причиною курйозу.

Агата різко здерла кільце з пальця, й світло у квартирі згасло.

Збентежена дівчина увірвалась на кухню, щоб отримати бодай якісь відповіді, але від незнайомця не лишилось і сліду. Не було більше ні пакунків, що він приніс, ні ялинки у вітальні.

- Що за чортівня? – озиралась вона на спустошену квартиру. – Невже справа в обручці?