Глава 1. Ненависть і золото

— Ненавиджу Різдво.

Ліниво та дещо з часткою огиди Агата витирала зі щоки пінисту масу, яку розбризкали їй прямо в обличчя дітлахи. Їхні матері були зайняті жвавим обговоренням меню новорічного застілля, а не вихованням своїх чад, що змушувало дівчину сатаніти ще дужче.

Весело хіхікаючи, пухкенькі дітлахи бігали між вбраними у зелено-червону строкату ряднину столиками в кафе та бризкались солодкою піною, збурюючи радісний настрій у відвідувачів.

Ось тільки одна Агата фиркала й брикалась від занадто новорічної вседозволеності у громадських місцях для всіх а-ля «пустунчиків».  

— Господи, — не втрималась Інеса й допомогла дівчині швидше стерти сліди гри непосидючої малечі. — Та скинь ти той кислотний вираз зі своєї фізіономії! Лякаєш.

— Вони замастили мені обличчя якоюсь багнюкою! — гнівалась дівчина.

— Новорічна піна – безпечна й смачна, запевняю. Я сотні разів її ковтала, поки з племінниками бавилась.

Інеса б і сама взялась кружляти кафешкою з дітками, махаючи мішурою й розкидаючи конфетті. Стримувала її лише напружена гримаса Агати, не інакше як запозичена у самого Грінча.

Проте Агата геть не розділяла передріздвяне піднесення, яке полонило її подругу.

— Не для мене ці забавки. Швидше б ці свята скінчились.

Дівчина насуплено протирала серветкою вимащені піною руки так, ніби готова була видерти й пальці.

— Все дратує, — вдарила по стільниці Агата, привертаючи увагу вже знайомих бешкетників, яким точно припала до душі її реакція на витівку.

— Інесо, лише поглянь! — тицьнула рукою у середину прикрашеної зали вона. — Ці неоковирні гілки ялини, мов ведмежі величезні лапи, врізаються тобі в обличчя, роздряпуючи ніжну шкіру. Ця мерзенна омела над твоєю головою, аж чхати марудить. Ці грубі банти з синтетики, довжелезні гірлянди, на яких осідають метри пилюки. Весь світовий непотріб та несмак збираються разом кожного грудня і заводять свої цукрово-нудотні пісні, а мені терпи!

— Ох, одна й та сама промова напередодні кожного Різдва, — Інеса дожувала бургер і жбурнула у набридливу подругу кульку з серветки. — Зануда.

— Гей!

Агата роздратовано видихнула і тільки-но заскрипіла зубами, щоб накидати досі стримуваних розгніваних реплік, як біля ніжки столика щось виразно блиснуло, враз збиваючи гнівний запал.

Наче покинуте безхатько, на підлозі лежала обручка.

Загублена прикраса, вилита з білого та червоного золота, що хвилями накочувались одне на одне, була оздоблена трьома ґудзиками-діамантами. Вона зачаровувала елегантністю та неповторністю, ніби майстер намагався виплекати те рідкісне почуття кохання, яке шукають цілісіньке життя.

— Агато, в тебе спину зціпило? Чого з-під столу не вилазиш? — нагнулась Інеса.

Дівчина заворожено вертіла обручкою, доки не поклала її перед подругою:

— Диви, яку гарнюню я знайшла.

— Ого! Дорогезна, клянусь! — настала черга Інеси милуватись прикрасою. — Її напевно шукають. Віднесу за барну стійку, може, знайдеться власниця.

Тільки вона підвелась, як Агата вихопила обручку та міцно затиснула у долоні, на відріз відмовляючись розставатись з нею. 

— Ти чого?

Приголомшена своїм вчинком та дивним почуттям, яке кричало в будь-яку ціну зберегти обручку, Агата прохрипіла:

— Я віддам.

Інеса зиркнула у бік привабливого бармена, що вправно відкорковував пляшку вина, аби приготувати запашний глінтвейн закоханій парочці у кутку, й по-своєму розтрактувала поведінку подруги.

— Оу, симпатичний. Розживись номерком, — підморгнула вона.

Проігнорувавши подругу, Агата неслась між рядами, вигадуючи, як залишитись з прикрасою.

— Можна у вас дещо спитати, — перегнулась через стійку дівчина та вхопила бармена за руку.

— Вибачте, що? — низько нахилився до неї хлопець, і цього руху вистачило, щоб прикинутись, ніби вона віддала знахідку.

— Нічого, я передумала, — засміялась Агата, нишком ховаючи обручку в кишеню, поки хлопець ошелешено потирав зап’ястя.

Коли дівчина повернулась до подруги, та копошилась у сумці.

— Тобі вже час? — здогадалась Агата.

— Мою карету подано, — Інеса глянула у вікно, за яким тричі засигналила срібляста автівка.

Інеса завжди святкувала Різдво в колі своєї величезної сім’ї – з сімома братами та трьома сестрами. Цього року коло рідних збільшилось – двійко старших братів одружилось, тому новорічна вечірка мала бути ще грандіознішою, і вона мріяла якнайскоріше дістатись рідної домівки.

— Ти точно не хочеш зі мною? Буде весело, — не втрачала сподівання пом’якшити ставлення подруги до Різдва Інеса.

— Ні. За. Що, — з жахом відрізала Агата. — Ти ж знаєш моє відношення до... Ненавиджу.

— Ненавиджу, — одноголосно протягнули дівчата.

— А я от не люблю залишати тебе сумну на самоті, особливо, коли ти навіть ялинку не наряджаєш, — ляснула по носі подруга.