Глава 6

      Тетяна ввійшла у під'їзд. Одразу кинулася бігти сходами, хоч в будинку був справний ліфт. Складалось враження, наче дівчина від когось втікає . Чи то від когось, чи сама від себе. Дібравшись до восьмого поверху, зупинилась. Глянула на свої вхідні двері, та її вмить накрили спогади. Пригадала, як колись була щасливою, як тут зустрічала коханого з квітами в руках. Раділа кожній зустрічі з ним. Любов... Плани на майбутнє... Все в одну мить обірвалось...

     Захлопнула за собою двері, скотилась по ним вниз і розридалась. Пригадався пережитий нею біль. Як же вона помилялася, думаючи, що все в минулому...

     Таке не легко забути, і потрібно бути дуже сильною людиною, щоб після всього просто не зійти з розуму.

      Чорт, ну хто мене за язика тягнув!?- Алекс знервовано стиснув руки у кулаки. Так і стояв під будинком Тані, наче вкопаний. В принципі, вони між собою чужі люди. Ледве знайомі. Та спільна втрата їх ніби об'єднала. Будучи поруч з нею, він ніби хотів заповнити пробіли, що були між ним і сестрою. Знати, чим  жила, що любила. І врешті - що штовхнуло Олену на такий жахливий крок. Тетяна йому в цьому допомагала. 

     Зараз, сидячи тут, Алекс відчув щось дивне. Чи то муки совісті, чи відчуття симпатії, але не міг її ось так залишити. Тим самим знаючи, що зачепив за нелегку сторінку життя дівчини.

     Але що зробити? Піднятись на верх? А може вона захоче залишитись сама? Не знаючи, як саме вчинити, вийняв телефон та набрав номер Тані. Кілька секунд і гудки обірвались... 

     - Значить, зараз їй ніхто не потрібен. 

     Шумно вдихнувши та видихнувши повітря, завів мотор. Ще раз глянув на вікна будинку, в надії побачити її постать - нажаль. І повільно виїхав з двору. 

          Минуло кілька днів... 

   За цей час, Алекс наважувався подзвонити, але вимикав в останній момент.

   Пізній вечір. Думки не давали йому спати. Тож, хлопець зіскочив з ліжка, накинув тепліший одяг і рушив до Тані. Зупинився на тому ж місці. У її вікнах стояла темрява. Деякий час просто сидів за кермом, поглядаючи як дощ активно зрошує лобове скло. 

     - Побачити б її, але хто я їй. Яке в мене право, щоб бути підтримкою для неї? 

    Тетяна блудила сутінками по квартирі. Годинник вже перевів свої стрілки за північ, але сон все не йшов. Стала біля вікна і задивилась, як дощ стікає по шибках. Думками вона явно була не тут. Вже збиравшись відійти, кинула свій погляд вниз. Яким же було для неї здивуванням побачити тут знайому машину. Саме так, це був Алекс. При світлі ліхтарів його авто можна легко розгледіти з її ж поверху. 

     - Що він тут робить? Ах так, він телефонував тоді, а я скинула. 

Негарно вийшло... Але він тут о такій порі?

     Дівчина вже збиралась піти по телефон, як авто вже рушило вперед.

    Прокинулась зі сну вже майже під обід. Простягнулася за телефоном і тут же згадала, про Алекса. Встала і подалась в душ. За півгодини вже сиділа на кухні з горнятком кави у руках. Крутивши телефон, зважувалася, щоб зателефонувати. Але що сказати - не знала, та все ж набрала його номер. Звук довгих гудків затьмарював стукіт її серця. Чому вона так хвилюється?

     -Так, слухаю. - почувся голос з іншого боку.  

     - Привіт, Олексію,- здається у Тані зараз тахікардія. 

     - Привіт. Радий тебе чути! 

     - Я теж… Вибач, ти дзвонив, а я… 

     - Не хотіла нікого чути? - перебив хлопець.  

     - Так… Ні! Не ображайся, я просто трішки хотіла побути сам-на-сам з своїми думками. - відповіла схвильовано, випрямляючи пальцями свої темні кучері.  

     - Та, нічого, все добре. Не переживай.  

     - Угу… - між ними повисла тиша. - Гаразд, тоді… - вже хотіла була прощатись, аж тут несподівано Алекс дещо промовив.   

     - Таня, а давай може, десь зустрінемось? - спробував свій шанс хлопець.  

     - Емм… не знаю, - якось розбіглась дівчина.  

     - Ходімо! Вип'єм де небудь  гарячого шоколаду. Хочеш?  

     - Гарячого шоколаду? - здивувалась пропозиції, адже це  улюблений напій ще з дитинства. - А давай!  

     - Супер, тоді я заїду по тебе о п'ятій! 

     - Добре.  

     - By (aнг.) 

     Щаслива посмішка осяяла хлопця. Він радів, що з Тетяною все гаразд. 

     Година рухалась дуже повільно. Так буває, коли чогось дуже нетерпляче чекаєш, бажаєш. 

     Коли дівчина вийшла з будинку, для себе Алекс почав розуміти, що йому бракувало її. Як подруги, звісно. Принаймні так він себе переконував. 

     В салоні автомобіля витав приємний аромат.  

     -Ти вже встиг прихопити з собою гарячий напій?

     -Так,- завів мотор та виїхав з двору.   

     - Куди поїдемо?  

     - Зараз побачиш!  

     - Заінтригував! - на її губах на мить заграла посмішка, чого краєм ока не міг не помітити Олексій. 

    Вийшовши з машини, перед ними відкрився неймовірний пейзаж. Це був заміський парк. Стояла приємна тепла погода, повіював легкий вітерець. Сонце загравало з ледь погойдуючими лисками дерев. Десь в вишині переспівувались між собою пташки. 

     Молоді люди пройшлись однією зі стежин, що вела до невеличкого струмочка. Поблизу, під великою вербою була лавочка, куди вони і присіли.  

     -Як тут гарно! Просто неймовірна краса! Звідки ти знаєш такі місця? - цікавилась Таня.  

     - Ооо, в мене в запасі ще багато таких місць. - посміхнувся. - Ми ще за часів універу сюди з друзями полюбляли приходити.