Глава 1

   Нічний дзвінок розриває тишу… 

     -Алло-, позіхаючи мовить дівчина. 

     - Доброї ночі. Вибачте, що турбую в такий пізній час. Це Ваврин Тетяна Сергіївна?, - обізвався строгий чоловічий баритон. 

     -Так, це я. А що трапилось? - увімкнувши настінне бра, присіла. 

     -Це з поліції. Капітан Баченко. Вам знайома особа, Сидір Олена Володимирівна? 

     - Звичайно. Це моя подруга.

     - Вам потрібно явитися у наш відділок. 

     - Що з нею? 

     - Вибачте, але це не телефонна розмова. Ви можете зараз під'їхати? 

    - Так. Я буду. 

    - Чекаю. 

   Влетівши у відділення поліції, швидко знайшла кабінет, постукала. З надією, що все добре, увійшла.  

     - Доброї ночі. Мене звати Ваврин Тетяна. Мені телефонували щодо… 

     - Так, так. Заходьте. Присядьте . 

     - Що з моєю подругою? Де вона? 

     - Прийміть мої співчуття. Олена Сидір була знайдена декілька годин тому мертвою. 

     - Щооо? Як це сталося?, - у грудях пекельно кольнуло, на очах з'явилася сльози. 

     - Вона була знайдена на мосту річки, на окраїні міста. Попередня версія - суїцид.

     - Вона не могла таке зробити! Звідки ви взагалі взяли, що це вона? 

     - У неї при собі були документи. А ваш номер був у списку останніх дзвінків. 

     - Так… ми розмовляли увечері…

     - Про що була розмова, вона щось говорила вам? Не було нічого підозрілого? 

     - Та ні… поговорили про роботу, плани на вечір. 

     - Олена не згадувала про якісь проблеми? 

     - Нічого такого. 

     - Де ви познайомились? 

     - Ще в коледжі. Потім наші дороги розійшлись. Тільки десь біля року тому ми випадково зустрілись і поновили нашу дружбу. 

     - В неї були рідні? 

     - Олена не любила на цю тему говорити. Лиш якось згадала, що батьки давно загинули в автокатастрофі. Залишився лиш брат, але я не знаю де він. Десь за кордоном. 

     - Ну, а сім'я, діти?

     - Не було сім' ї. Зустрічалась з одним хлопцем. Діло йшло до весілля. А на основі чого ви стверджуєте, що це суїцид?

     - В її сумці знайдено таблетки. Половину бракує. 

     - Це якась помилка! В неї не було проблем! 

     - Слідство з' ясує. 

   За декілька днів відбувся похорон. Людей попрощатись не було багато. Олеся працювала вчителькою у школі. Прийшло лиш декілька з їх колективу. Та й родини, як такої у неї не було. Де брат, ніхто не знав. 

   Ваня сидів як з хреста знятий. Від горя обличчя на ньому не було. Адже його наречена тепер в сирій землі. Тетяні теж було важко. Вона й досі не йняла віри, що все відбувається насправді. Так хотілося, щоб все виявилось кошмарним сном. Та реальність була куди жорстокіша. 

   Подаючи поминальний обід, дівчина ненароком підслухала розмову двох учительок.  

     - Я не дивуюсь, що Лєнка таке зі собою вчинила. 

     - Тридцять років, залишилась в дівках і не витримала. 

     - Ні, он хлопець, наче її, сидить. Думаю, причина в іншому. 

     - Ти про що? 

     - Певно загуляв з іншою. Що ще може бути? 

     - Як він міг ще й сюди прийти? Йому не соромно?

     - Який сором? Він… 

     - Це як вам не соромно? Ви забули, де знаходитесь?, - не витримавши гримнула Тетяна. - Проявіть хоть трохи поваги! Тай Оленка не могла цього зробити! 

     - Ти не чула висновків поліції? Вона сама… 

     - Чула, але не погоджуюсь з цим. Щось тут не те. Рано чи пізно ми дізнаємось правду! А ви пожалкуєте про свої слова!, - і на нервах повернулась на кухню. 

   Опинившись на самоті, Таня не стримала сльози. 

   Через кілька хвилин дівчина почула, як хтось увійшов. Витерши сльози, встала і повернулась. Перед нею стояв Ваня.   

     - Ти щось хотів? 

     - Ти справді думаєш, що Оленка не сама? 

     -Не могла. І я в цьому впевнена!

     - Але ж слідство визнало… 

     - Так. І в мене щодо цього багато запитань. 

     - Тобі щось відомо? 

     - Ми розмовляли того вечора. Лєна казала, що наступного дня багато роботи, купа контрольних у школі. Вона любила своїх діток, старалась підтягувати слабших. Днями готувалася з ними до олімпіади. Доречі, планувала тут ремонт зробити. Тож, тоді сказала, що іде спати. То як вона опинилася вночі на мосту? 

     - Та й у нас все добре йшло. Я ніяк не можу зрозуміти причину. 

     - Я теж. 

     - Мені це спокою не дає. Запитання розривають мою голову навпіл. 

     - Я з'ясую, що насправді сталося. 

     - Тоді давай діяти разом?

     - Спробуймо. 

   Тетяна затрималася у помешканні Олени до пізнього вечора. Поки помила посуд, все прибрала. Незчулась, як годинник переступив за північ. Вирішила зайти у спальню подруги. Помітивши фоторамку біля ліжка, підійшла та взяла його у руки. Сльози накрили її з новою хвилею. Тремтячою рукою проводила по склі. Падаючи від знемоги, притулила зображення до своїх грудей і прилягла на ліжко скрутившись в позі ембріона. Міцний сон швидко схопив її у свої тенета. 

   Уві сні відчула дотик чиїхось рук до свого тіла. Повернулась на інший бік. Це сон, тут нікого не може бути, двері ж замкнуті. В цей момент відчула, як хтось сильніше схопив її за ногу. Відкривши очі, вона гучно закричала…