Глава 11

- Тобі щось принести? - Олексій сидів на стільці біля ліжка з дружиною.

Наталя мала кепський вигляд. Весь її організм наче висихав. Бліда шкіра повторювала контури усіх кісток. М'язів майже не залишилося. Чоловік допомагав дружині піднятися з ліжка, водив її до вбиральні, коли у Наталі на це були сили. А коли не було, відносив її. За останні півтора місяця жінка дуже схудла, і тепер важила менш ніж сорок кілограмів.

- Принеси мені ще одну ковдру! - вона говорила дуже повільно, на розмови доводилося витрачати дуже багато сил, яких залишилося не так багато.

- Зараз принесу! - Олексій пішов у сусідню кімнату, приніс ковдру і вкрив дружину.

- Дякую! Тепер я трохи посплю! Якось я втомилася...

- Як скажеш! Я буду внизу! - чоловік поцілував дружину у лоба, та пішов з кімнати.

Наталя лежала на ліжку і дивилася у вікно, яке було майже напроти її ліжка. На вулиці була ясна, сонячна погода, хоч і вітряна. Вона дивилася на те, як гойдаються гілки дерев. Монотонне погойдування досить швидко занурило жінку у світ сновидінь.

Вона стояла посеред дороги, на вулиці, біля свого будинку. Наталя знову була здоровою, повною сил. На вулиці була ясна погода, так і хотілося стояти і насолоджуватися сонячним теплом.

Озирнувшись по сторонах, вона побачила чоловіка з тростиною, що сидів на лавці, через два будинки від неї. Він був єдиною людиною на вулиці, окрім Наталі. Вона подивилася на свій дім, він був наче нежилим. Жінка хотіла піти до себе додому, але відчуття всередині підказували, що краще цього не робити, щось було не так.

Наталя знов подивилася на чоловіка з тростиною, який нікуди не дівся. Він стукав тростиною по землі, наче чогось чекав. Жінка все ж таки наважилася, підійшла до чоловіка і сіла поруч.

- Який чудовий був будинок... - сказав чоловік, не дивлячись на Наталю.

- Що з ним сталося? - Наталя подивилася на будинок, їй здавалося, що чоловік бачить щось таке, чого не бачить вона.

- Там оселилася істота... - нарешті він подивився на жінку. - Мені тебе шкода...

- Я померла? - нарешті до неї почала доходити нереальність того, що відбувається.

- Ні! Поки що, ні... - чоловік знов почав стукати тростиною. - Хоча думаю вже скоро... - він взяв Наталю за руку, і тепер вона побачила те, чого не бачила до цього.

Увесь дім палахтів від вогню, але незвичайного, а чорного. Полум'я охопило весь дім, чорні язики вогню були вищі ніж сам будинок. Це виглядало так само жахливо, як і красиво.

- Що це? - Наталя перелякалася і відпустила руку чоловіка, але полум'я не зникло.

- Це те, що відбувається з тобою! Ти згоряєш від темряви!

- Як це... - жінка не розуміла, що відбувається.

- Якщо хочеш дізнатися, звідкіля це взялося, - чоловік зробив невелику паузу, - раджу зайти у будинок!

- Туди? У цей чорний вогонь? - вона не на жарт перелякалася.

- А що ти втрачаєш? - на це Наталя не відповіла. - Вогонь тобі нічого не зробить!..

Більше чоловік нічого не сказав. Він продовжував сидіти і стукати тростиною по землі.

Ще якийсь час Наталя сиділа поруч, у повній тиші. З рештою, чоловік мав рацію, їй вже було нічого втрачати.

Вона швидко дійшла до свого чорного будинку, який досить сильно контрастував з усіма іншими будинками на вулиці.

Всередині було досить темно. Навколо було багато тіней, які то з'являлися, то зникали. Здавалося, що кожна тінь окрема жива істота. Наталя заглянула на кухню, нічого там цікавого не побачила. У гостьовій кімнаті нікого, та нічого не було.

Оглянувши весь перший поверх, вона пішла на другий. Там було всього три кімнати, але Наталя вже здогадувалася, де їй необхідно шукати те щось. Про всяк випадок вона зазирнула у дві кімнати, там нічого і нікого не було. Тепер вона стояла перед дверима в свою спальну кімнату.

Вона повільно відкрила двері в кімнату. Всередині було трохи світліше, ніж в усьому будинку. І це при тому, що жодна з ламп не була увімкнена.

Зайшовши всередину, Наталя побачила на ліжку себе. Хвору, бліду, сама шкіра та кістки. Придивившись, Наталя зрозуміла, що саме її тіло на ліжку додавало світла. Ледь помітний вогник життя ще жеврів у вмирущому тілі.

- Привіт, люба! - з тіні, що закривала собою дальню половину кімнати, з'явився Олексій. - Як ти себе сьогодні почуваєш?

Наталя відірвала погляд від свого тіла на ліжку і подивилася на чоловіка, який "палав" чорним полум'ям. Повернувши погляд на ліжко, Наталя більше не побачила тіло. Ліжко було пустим і заправленим.

- Щось ти маєш кепський вигляд! - Олексій підходив до дружини, а разом з ним наближалися і тіні.

Жінка нічого не могла сказати. В ній був страх, та злість, які посилювалися з кожною секундою.

- Може хочеш прилягти?! - чоловік нарешті підійшов до дружини і взяв її за праву руку.

Наталя опустила погляд, її руки були бліді, та тонкі, лише шкіра та кістки. Вона перевела погляд на пальці, які лежали на долоні чоловіка. Безіменний палець, на якому була обручка, не мав нічого окрім білих кісток. А від обручки по її долоні тягнулися тіньові мацаки, які потроху огортали руку і тягнулися все вище.

- Це все ти! - нарешті Наталя змогла хоча б щось сказати.

Вона відштовхнула від себе чоловіка. Тіні на її руці зникли. Наталя стягнула з себе кільце, замість кістки знову був звичайний палець.

Десь з тіні почувся звук, схожий на шипіння змії. Прямо за спиною Олексія стояла чорна істота з жовтими очима.

- Люба, що з тобою? - чоловік розмовляв зі своєю дружиною і тягнув до неї свої руки. Істота точнісінько повторювала рухи чоловіка. Олексій нахилився і підняв обручку. - Погана прикмета - знімати обручку! Треба її надягнути! - Олексій поклав обручку на великі руки чорної істоти, після чого протягнув її своїй дружині.

Нічого не говорячи, Наталя розвернулася і швидко побігла до виходу. Їй знадобилося всього декілька секунд, щоб збігти по сходах і підбігти до дверей на вулицю. Вони були зачинені.