Глава 11

— Тобі щось принести? — Олексій сидів на стільці біля ліжка з дружиною.

Наталя мала кепський вигляд. Весь її організм наче висихав. Бліда шкіра повторювала контури усіх кісток. М'язів майже не залишилося. Чоловік допомагав дружині піднятися з ліжка, водив її до вбиральні, коли у Наталі на це були сили. А коли не було, відносив її. За останні півтора місяця жінка дуже схудла, і тепер важила менш ніж сорок кілограмів.

— Принеси мені ще одну ковдру, — вона говорила дуже повільно, на розмови доводилося витрачати значну кількість сил, яких залишилося не так багато.

— Зараз принесу, — Олексій пішов у сусідню кімнату, повернувся із ковдрою і вкрив дружину.

— Дякую! Тепер я трохи посплю. Якось я втомилася...

— Як скажеш. Я буду внизу, — чоловік поцілував дружину у лоба та пішов з кімнати.

Наталя лежала і дивилася у вікно, яке розташовувалося напроти її ліжка. На вулиці була ясна, сонячна погода, хоч і вітряна. Жінка дивилася на те, як гойдаються гілки дерев. Монотонне похитування досить швидко занурило жінку у світ сновидінь.

Вона стояла посеред дороги, на вулиці, біля свого будинку. Наталя знову була здоровою, повною сил. Стояла ясна безвітряна погода, так і хотілося стояти і насолоджуватися сонячним теплом.

Озирнувшись по сторонах, вона побачила чоловіка з тростиною, що сидів на лавці через два будинки від неї. Він був єдиною людиною на вулиці, окрім Наталі. Жінка подивилася на свій дім, той був наче нежилим. Жінка хотіла піти до себе, але відчуття всередині підказували, що краще цього не робити, щось було не так.

Наталя знов подивилася на чоловіка з тростиною, який нікуди не дівся. Він стукав тростиною по землі, наче чогось чекав. Ще трохи постоявши, жінка все ж таки наважилася підійти і сісти поруч.

— Який чудовий будинок. Був... — сказав чоловік, не дивлячись на Наталю.

— Що з ним сталося? — жінка подивилася на будинок, їй здавалося, що чоловік бачить щось таке, чого не бачить вона.

— Там оселилася істота, темна сутність... — нарешті він подивився на співрозмовницю. — Мені тебе шкода...

— Я померла? — нарешті до неї почала доходити нереальність того, що відбувається.

— Ні! Поки що, ні... — чоловік знов почав стукати тростиною. — Хоча, думаю, вже скоро... — він взяв Наталю за руку, і тепер вона побачила те, чого не бачила до цього.

Увесь дім палахкотів від вогню, але не звичайного, а чорного. Полум'я охопило весь дім, чорні язики полум'я були вищі за будинок. Це виглядало так само жахливо, як і красиво.

— Що це? — Наталя перелякалася і відпустила руку чоловіка, але полум'я не зникло.

— Це те, що відбувається з тобою… Ти згоряєш від темряви!

— Як це... — жінка не розуміла, що відбувається.

— Якщо хочеш дізнатися, звідкіля це все взялося, — чоловік зробив невелику паузу, — раджу зайти у будинок.

— Туди? У цей чорний вогонь? — вона не на жарт перелякалася.

— А що ти втрачаєш? — на це Наталя не відповіла. — Вогонь тобі нічого не зробить!..

Більше чоловік нічого не сказав. Він продовжував сидіти і стукати тростиною по землі.

Ще якийсь час Наталя сиділа поруч. Зрештою незнайомець мав рацію, їй вже нічого було втрачати.

Вона швидко дійшла до свого чорного будинку, який досить сильно контрастував з усіма іншими домами на вулиці.

Всередині було доволі темно. Навколо звивалися тіні, які то з'являлися, то зникали. Здавалося, що кожна тінь — окрема жива істота. Наталя заглянула на кухню, нічого там цікавого не побачила. У гостьовій кімнаті нікого та нічого не було.

Оглянувши весь перший поверх, вона пішла на другий. Там було всього три кімнати, але Наталя вже здогадувалася, де їй необхідно шукати те «щось». Про всяк випадок вона зазирнула у інші дві кімнати: там теж нічого і нікого не було. Тепер вона стояла перед дверима в свою спальню.

Жінка повільно відкрила двері. Всередині було трохи світліше, ніж в усьому будинку. І це при тому, що жодна з ламп не була увімкнена.

Зайшовши всередину, Наталя побачила на ліжку себе. Хвору, бліду, сама шкіра та кістки. Придивившись, вона зрозуміла, що саме її тіло на ліжку додавало світла в кімнаті. Ледь помітний вогник життя ще жеврів у вмираючому тілі.

— Привіт, люба! — з тіні, що закривала собою дальню половину кімнати, з'явився Олексій. — Як ти сьогодні почуваєшся?

Наталя відірвала погляд від свого тіла на ліжку і подивилася на чоловіка, який «палав» чорним полум'ям. Знову опустивши погляд, Наталя побачила порожнє заправлене ліжко.

— Щось ти маєш кепський вигляд, — Олексій підходив до дружини, а разом із ним наближалися і тіні.

Жінка нічого не могла сказати. В ній був страх та злість, які посилювалися з кожною секундою.

— Може, хочеш прилягти?! — чоловік нарешті підійшов до дружини і взяв її за праву руку.

Наталя опустила погляд, її руки були бліді та тонкі: лише шкіра та кістки. Вона перевела погляд на пальці, які лежали на долоні чоловіка. Безіменний палець, на якому була обручка, не мав нічого, окрім білих гладеньких кісточок. А від обручки по її долоні тягнулися тіньові мацаки, які потроху огортали руку і підіймалися все вище.

— Це все ти! — нарешті Наталя змогла хоча б щось сказати.

Вона відштовхнула від себе чоловіка. Тіні на її руці зникли. Наталя стягнула з себе каблучку: замість кісток знову був звичайний палець.

Десь з тіні почувся звук, схожий на шипіння змії. Прямо за спиною Олексія стояла чорна істота з жовтими очима.

— Люба, що з тобою? — чоловік розмовляв зі своєю дружиною і тягнув до неї свої руки. Істота точнісінько повторювала рухи чоловіка. Олексій нахилився і підняв обручку. — Знімати обручку — погана прикмета! Треба її надягнути, — Олексій поклав обручку на великі руки чорної істоти, після чого протягнув її своїй дружині.

Нічого не говорячи, Наталя розвернулася і швидко побігла до виходу. Їй знадобилося всього декілька секунд, щоб збігти по сходах та дістатися до вхідних дверей. Вони були зачинені.