Глава 9

Наталя лежала вдома на своєму ліжку. Вона встигла усе розповісти чоловіку. Він її обіймав, казав, що вони усе разом переживуть. Ввечері він пішов униз, щоб приготувати їжу, а вона залишилася лежати.

Було відчуття, що по ній проїхався асфальтоукладальник. Повертаючись з боку на бік, вона намагалася заснути, але сон не приходив. Останні дні пройшли так добре, здавалося, що всі проблеми відійшли. Вона багато посміхалася, гуляла, раділа сонячному промінню, і нарешті добре спала. Тепер попередні декілька днів здавалися нереальними.

Так вона крутилася у ліжку близько години. Врешті-решт Наталя вирішила встати. Тим більше, що з кухні не доносилося жодного звуку, у домі була повна тиша.

— Милий? — вона підійшла до сходів, що вели на перший поверх, і гукнула чоловіка, той не відповів. — Любий, ти там? — і знову тиша.

Сходи під ногами скрипіли, чого раніше вона не помічала. На кухні нікого не було. На столі стояли каструлі та продукти, наче покинуті в поспіху. Серце почало сильно калатати. Наталя почала дихати через раз, щоб видавати якомога менше звуків. У вухах стукало. Десь з вітальні почувся дивний стук. Жінка не була повністю впевнена, чи насправді то був якийсь звук, чи це все стукало у її вухах.

Повільно вона підійшла до дверей і зазирнула у вітальню. На бильці крісла вона побачила руку свого чоловіка. Ні рука, ні сам чоловік не ворушилися.

Нешвидко відчиняючи двері, Наталя зайшла у вітальню. У кімнаті більше нікого не було. Але при наближенні до свого чоловіка відчуття тривоги посилювалося с кожним новим кроком.

Полум'я від каміна створювало незвичайні візерунки на стінах, підлозі та стелі. Кожної миті ці візерунки змінювалися. Тіні оточували жінку з усіх сторін.

Одна з дощок скрипнула під ногою Наталі, вона завмерла. У роті пересохло, руки похололи. Ще секунда — і з неї міг би вирватися крик, від якого точно зупинилося б серце. І нарешті все могло закінчитися.

Рука чоловіка ворухнулася, але зовсім трохи. Наталя так і стояла не рухаючись, чекаючи, що буде далі. Рука Олексія впала з бильця і повисла, він не намагався її підняти.

Жінка продовжила йти до своєї цілі. Ще близько десяти кроків, і вона зможе порівнятися зі своїм чоловіком. Наталя трохи присіла і почала рухатися крадькома, перевіряючи дошки попереду, перш ніж на них стати.

Пройшовши половину шляху, вона заклякла від страху. Її чоловік був блідий, немов та крейда, рот відкритий, впалі очі. Перед ним на підлозі сиділа істота, яка все більше нагадувала людину. З-за спини істоти тягнулися чорні, наче тінь, мацаки, які огортали тіло її чоловіка.

Кілька довгих секунд істота і Наталя дивилися одне на одного. Після чого істота видала звук, який нагадував шипіння змії. Жінка закричала і побігла до дверей.

Вже наступної миті мацаки зачинили двері і утворили перед ними живий прямокутник з відростків, які звивалися, неначе змії. Істота встала з підлоги, з-за спини з'являлися все нові мацаки, які кріпилися до стелі, підлоги та стін. Істота почала ширяти у повітрі.

Монстр був повністю чорним, лише очі світилися жовтим кольором. Довгі тонкі пальці тягнулися до жінки. Наталя побігла до найближчого вікна, але у ту ж мить там з'явилися ті самі тіньові змії.

— Ти наступна! — в голові Наталі пролунав грубий, замогильний голос.

А вже за секунду тіньові змії огорнули зап'ястя жінки і підняли її над підлогою, на рівень істоти.

Тоненькі, наче голки, тіні почали пробивати шкіру по всьому тілу. Руки, плечі, живіт, спину, ноги... Наталя немов відвідала химерний сеанс голкотерапії. З кожною секундою вона відчувала, як слабшає.

Жінка так хотіла запитати, навіщо істота це робить, що вона хоче від неї, але з десяток голок були встромлені у горло та вилиці. Розмовляти Наталя просто не могла. Вона дивилася на свої пальці, шкіра на яких немов висушувалася, ще трохи — і обтягне кістки.

Всередині з'явилося неприємне тягуче відчуття, немов з неї хотіли витягнути всі внутрішні органи, і неважливо, яким саме способом. З куточків губ та очей потекли цівочки крові. Жінка почала захлинатися.

Істота повільно наближалася до неї. Монстр наче прочитав думки Наталі. В голові, тим же замогильним голосом почулося лише одне слово:

— Їжа!

Коли Наталя перестала будь-що відчувати, а шкіра висохла так, що здавалося, наче зараз посиплеться, як пісок, істота нарешті відпустила Наталю. Нездатне більше ворушитися, тіло просто гучно вдарилося об підлогу, немов те поліно.

— Люба, що з тобою? — над жінкою стояв її чоловік.

Наталя й досі була у своїй кімнаті, тільки тепер вона лежала на підлозі, впавши з ліжка під час сну. З рота, очей та носа текла кров. Вона була дуже блідою, її хвороба повернулася.

Жінку били дрижаки від страху, вона навіть нічого не могла сказати, зуби просто стукали один об один.

— Господи, що з тобою? — Олексій був переляканий, побачивши кров. — Почекай, я зараз викличу швидку!

Але далеко він не зміг відійти, Наталя схопила його футболку «мертвою» хваткою.

— Не... зараз... — вона ледь промовляла кожне слово. Щелепа задеревеніла і ледь рухалася.

— Ти вся у крові! Треба викликати лікарів! — продовжував настоювати на своєму чоловік.

— Вранці! Треба... більше... світла... — після цього вона все ж таки відпустила футболку чоловіка.

Наталя спробувала встати з підлоги і лягти на ліжко, щоб не бачити тіні під ліжком, які були в якихось п'ятнадцяти сантиметрах від неї.

Олексій не став більше сперечатися. Він підхопив дружину на руки та поклав її на ліжко. Протягом десяти хвилин він приносив у кімнату усі освітлювальні прилади, які зміг знайти у будинку. Після чого змочив рушник і нарешті почав протирати обличчя дружини від крові.

— Вранці, як тільки зійде сонце, я викликаю лікарів, і ти їдеш у лікарню! Більше не можна тягнути, тобі потрібне лікування, — закінчив свій монолог чоловік.

Жінка не сперечалася, вона дивилася у коридор, який не був так гарно освітлений, як її кімната. Їй здалося, що там ворушаться тіні.