Глава 8

— Ну все, я пішла! Побажай мені удачі, — Наталя посміхнулася своєму чоловіку.

— Удачі! — він підійшов і поцілував свою жінку. — Нічого не забула?! — він простягнув їй обручку.

— Точно! Вилетіло з голови, — вона усміхнулася. — Подряпина наче почала загоюватися... — Наталя простягнула руку, на яку Олексій надягнув обручку. — Так романтично... Ну все, я побігла, а то не встигну.

Наталя вибігла з дому і поспішила на автобусну зупинку. Вже за годину вона сиділа перед лікарем сомнологом, а поруч з ним сидів ще якийсь медик. Обидва лікарі роздивлялися якісь папірці і час від часу переводили погляд на жінку.

— Ми отримали результати ваших досліджень... — почав лікар сомнолог. — Мені шкода... У вас рак головного мозку! Далі вами буде займатися мій колега — онколог.

Запанувала тиша. Лікарі чекали, доки Наталя усвідомить сказані слова. Вони знали, що буде далі, бачили не один раз.

— Рак? — перепитала вона.

— Так! — тепер сказав лікар онколог.

— Головного мозку?

— Так!

— Але... Але я добре почуваюся! Останні декілька днів я відчуваю себе просто чудово, я навіть почала добре спати. Зникли тривоги… Рак? Ні, не може бути рак!.. Ви, напевно, помиляєтеся... — в голові паморочилося. Наталя відчувала, як її почало нудити. — ...цього не може бути... — вона стала шалено «ковтати» повітря.

— Помилки немає, результати однозначні! У вас рак третьої стадії, — досить спокійно відповів лікар онколог. — Треба якнайшвидше почати лікування.

— Ні, ви помиляєтеся!..

Вона спробувала встати зі стільця. Руки тремтіли, повітря не вистачало. Ноги не слухалися. Наталя хотіла піти з кабінету, щоб не чути більше цих слів. В голові паморочилося все сильніше, врешті-решт жінка не втрималася і втратила свідомість.