Глава 3

— Щось я погано почуваюся... — жінка підійшла до свого чоловіка, який сидів біля каміна та читав книгу. — Сьогодні піду спати раніше, — Наталя поцілувала його у губи.

— Якась ти сьогодні бліда!.. — Олексій відклав книгу. Він доторкнувся тильною стороною долоні до лоба своєї дружини. — І холодна... Іди лягай, я тобі заварю чаю, щоб ти могла зігрітися!

— І справді, якось мерзлякувато... — вона потерла руки, намагаючись їх зігріти. — Буду чекати на тебе! — вона посміхнулася лише куточками губ. В очах же можна було помітити лише втому.

— Скоро буду! — Олексій взяв Наталю за руку і тричі швидко її стиснув. Відчувши відповідь, він пішов на кухню.

Наталя ж повільно піднялася на другий поверх їх будинку. Вона намагалася згадати, коли це вона почала відчувати себе старою. Після весілля пройшло пів року, і це був найщасливіший час, попри постійну втому.

Звичайно, і раніше було таке, але досить швидко вона відновлювала ритм життя і самопочуття. Ніколи не було такого, що вона чотири місяці через силу змушувала себе вставати з ліжка.

Як тільки Наталя дійшла до ліжка і поклала голову на подушку, одразу ж відчула полегшення. Не треба докладати зусиль, щоб тримати своє тіло у вертикальному положенні. Закривши очі, вона відчула легке запаморочення, після якого досить швидко провалилася у сон. Навіть думка про чашку гарячого чаю не допомогла залишитися у реальності. Сновидіння поглинули її.

Коли Наталя розплющила очі, навколо була темрява. Її чоловіка не було поруч. Через розсунуті штори світив місяць. Тіні від голих дерев створювали жахливі образи на стелі та стінах.

Повернувши голову, вона побачила щось таке, чого не повинно було бути в її кімнаті, та і загалом в цьому світі. У темному куті стояла якась висока фігура, чимось схожа на людину, але людиною вона не була. Темні, ледь помітні мацаки, що були створені з тіней, тягнулися з-за спини істоти, прямо до Наталі.

Вона не могла поворухнутися, страх скував її. Крик застряг у горлі. Наталя дихала дуже швидко, але не могла набрати повні груди повітря, вона не могла надихатися.

Мацаки повільно доторкнулися до її стопи. У цей момент вона подумала, що саме таким і повинен бути могильний холод. По тілу пробігло тремтіння, а в місцях дотику з'явилося поколювання. З-за тіла істоти з'являлися все нові мацаки, які легко, як комарі, проходили крізь шкіру Наталі. Коли чергові відростки почали наближатися до її шиї, вона нарешті змогла закричати.

Крик звільнив її від паралічу. Мацаки почали повертатися до істоти. Жінка нарешті змогла глибоко вдихнути і знову закричала. Навіть спробувала відповзти трохи далі від істоти.

— Люба, що сталося?

Наталя моргнула. У кімнаті горіло світло, яке вона увімкнула перед тим, як лягти у ліжко. В дверях стояв переляканий Олексій. В руках він тримав чашку з гарячим чаєм. За мить чашка опинилася на приліжковій тумбочці.

— Це був сон, це був лише сон... — Наталя заплакала. Вона відчувала дикий тваринний страх. І коли чоловік доторкнувся до неї, жінка відсмикнула руку. Вона все ще знаходилася у владі сну і не відразу зрозуміла, що зробила.

Коли нарешті прийшло усвідомлення, одразу кинулася в обійми чоловіка і заплакала ще сильніше.

— Це був лише сон... Жахливий сон... — видавила вона.

— Все буде добре! — Олексій обіймав дружину і гладив її по голові. — Я поруч, тому нічого страшного не трапиться! Краще поспи!

— Ні! — вона досить різко відповіла, мало не крикнула. — Я не буду спати! Уві сні та істота... Вона переслідує мене...

— Знову вона? — чоловік, розуміючи, кивнув. Це було не перше жахіття з незрозумілою істотою, яке час від часу снилося його дружині.

— Так! Але тепер було інакше! Цього разу істота не спостерігала, а дісталася до мене! — плач припинився, тепер Наталя досить швидко дихала, згадуючи сон. Паніка огортала її. — У тієї істоти були якісь тіньові мацаки, якими вона наче витягувала з мене життя. Це було дуже страшно... — вона вткнулася обличчям у футболку свого чоловіка і знову заплакала.

— Треба все ж таки звернутися до сомнолога. Не подобаються мені ці сни... Тим паче, що вони почали тобі снитися все частіше... — Олексій говорив досить повільно, наче роздумуючи над тим, що каже. 

— Ні, не треба! — і знову цей переляканий голос.

— Треба! — чоловік взяв руки Наталі в свої. — Послухай, це продовжується досить довго. Ти погано спиш, не висипаєшся, виглядаєш втомленою. З цим треба щось робити.

Наталя нічого не відповідала. В очах досі стояли сльози, вона не хотіла йти у лікарню. Але її чоловік мав рацію, так більше не може продовжуватися.

— Гаразд! — ледь чутно погодилася Наталя.

— Це правильне рішення! — більше Олексій нічого не сказав, а просто обійняв свою дружину.

Так вони пролежали у тиші до самого світанку. І коли зійшло сонце, Наталя все ж таки змогла провалитися у неглибокий, тривожний сон без сновидінь.