Глава 2

— Віднині ви чоловік та дружина! Прийміть свідоцтво про шлюб як дорогий та пам'ятний документ вашої родини, визнаної державою! — відповіла працівниця РАЦСу. — Олексію, можете поцілувати Наталю.

Усі присутні друзі та члени сім'ї почали аплодувати. Новоспечені молодята підняли вгору свідоцтво про одруження. Посміхаючись, вони показували документ усім присутнім.

На вулиці їх чекала решта гостей. Декілька фотографів один поруч з одним робили знімки нової сім'ї.

Накричавшись вдосталь «гірко», гості нарешті почали сідати в машини і їхати до кафе, де повинно було проходити основне святкування.

— Шкода, що твоїх батьків немає в живих, і вони не були присутні на весіллі... — сказала Наталя, коли вони нарешті опинилися в кафе, і на них вже ніхто не звертав увагу.

— Так, мені також шкода! Але я сподіваюся, вони дивляться на нас з небес, — Олексій посміхнувся куточками губ. — Ти б їм сподобалася!..

Наталя взяла свого чоловіка за руку.

— Я тебе кохаю! — зізнався Олексій, і в цей же самий момент швидко стиснув руку своєї жінки три рази. Наталя відповіла тим самим.

Гості веселилися, кожні декілька хвилин ставало «гірко» щось їсти чи пити. Вже за годину молодята стомилися і шукали можливості побути на самоті. Вони виходили фотографуватися, танцювати. Просто гуляли вздовж невеликого ставка, що був поряд з кафе.

Жовто-помаранчевий захід сонця красиво освітлював усе навколо. Фотографії виходили просто чудовими. А фотографи не упускали жодної можливості спіймати молодят у кадр, особливо біля ставка. А коли з'явилися перші зорі, здавалося, що можна просто увійти у ставок і опинишся у космосі.

Почувся якийсь шурхіт. Наталя почала швидко крутити головою, щось вишукуючи. Десь на іншій стороні ставка заворушилися тіні.

— Усе гаразд? — занепокоєно запитав Олексій.

— Так, усе нормально! Напевно, щось почулося! — Наталя обхопила себе за плечі. — Починає холоднішати...

— Напевно, час закінчувати із фотографуванням!.. — Олексій звернувся не скільки до дружини, скільки до фотографів. Ті ще хвилину постояли і врешті-решт пішли до кафе.

Наталя знову почала швидко озиратися на невідомі звуки і тіні. Хоча Олексій нічого такого не чув.

— Точно все нормально? — чоловік зняв з себе піджак і накинув його на плечі нареченої.

— Так, думаю, зайці бігають поміж кущів! — вони пішли слідом за фотографами до кафе. — Просто якісь дивні тіні... Може, якісь інші тваринки...

— Чи, може, якась парочка вирішила побути на самоті… — припустив Олексій.

— От би і нам залишитися на самоті! — вона голосно зітхнула.

— Так, згоден!.. Але як би «гірко» не було це повідомляти, ми все ж таки повинні повернутися, бо саме ми винуватці свята! А там на нас вже зачекалися гості, їх тіні і святковий торт, — він посміхнувся.

Наталя всміхнулася у відповідь і поцілувала свого чоловіка. Так у довгому поцілунку вони простояли декілька хвилин. Після чого, задоволені, нарешті повернулися у кафе до гостей.