«Полички» в голові

Людський мозок – це порожнє горище, куди можна набити все що

завгодно. Дурень так і робить: тягне туди потрібне та непотрібне.

З фільму «Шерлок Холмс і доктор Ватсон», 1979 рік

Ох, вже ці часто згадані полички…! «Полички» в голові, у свідомості. Що це таке? Про що йдеться?

Скільки разів я вже використав це образне порівняння для пояснення свого бачення деяких питань у філософії та психології?! Дуже вже воно зручне для міркування та для опису властивостей розумових процесів, особливо в темі психології сприйняття інформації. Очевидно, настав час самому собі та читачеві пояснити докладніше, про що йдеться.

Для пояснення трохи напружу фантазію та уявлю собі таку картинку. Заходжу це я якось… до себе в голову, намагаюся зорієнтуватися в ній – фу-у-у… яке жахіття! Як неприємно! Суцільна плутанина! Думки розкидані в страшному безладді, знаходяться не на своїх місцях. Нічого неможливо зрозуміти. Навіть якось непристойно – у таку голову й незручно запросити порядних гостей…

Зовнішні ознаки стану при цьому такі – брови напружено зсуваються, очі невизначено дивляться вдалину – вигляд «розумний», але помітно розгублений…

Можна, звичайно, придумати собі певне виправдання, що це не хаос, а мальовничий безлад. Однак, як знайти потрібну думку в потрібний момент, швидко і без напруги на чолі? А якщо їх багато, цих думок… Як не заплутатися у них? Адже думки чомусь зовсім не розставлені в алфавітному порядку, стоять на різних «полицях», під чужими «обкладинками» та «етикетками».

Як тут блиснути ерудицією в інтелектуальній розмові з науковцями? Або хоча б просто не потрапити в халепу в розмові з сусідом по гаражу? За такого розкладу ніяк не вдасться «вліт» відповісти на складне питання на кшталт КВК. Кмітливості немає, веселості теж. Адже я часто думаю сам про себе як про розумну та високо організовану людину. А тут таке! Чому так відбувається?

Ось учора… здається, придумалося щось слушне. Прийшла така собі цілком пристойна ідейка, не велика, але дуже цікава та корисна. Сьогодні було б непогано її додумати більш детально та застосувати. Але я вже не можу навіть пригадати, про що була та думка. Не зафіксував, забув! Все скороминуще саме минає – скоро, без повернення.

Це все дещо схоже на ситуацію, коли рішуча дружина «допомогла» чоловікові навести лад у гаражі – протерла пил, а також переставила на свій розсуд інструменти та рибальські снасті. О, жах! З тремтінням у голосі відразу ж відкидаю якомога далі навіть натяк на таке. Але ж голова не гараж – безлад у ній часом трапляється…

Що робити? Треба якось наводити лад у власній голові. Як? Ось про це й мова.

Як вам така картинка? Лякає? Отож, бо воно і є! Це я сам собі вигадав таку страшилку для стимулювання наведення ладу у своїй свідомості. Але для наведення порядку потрібно для початку собі цей порядок хоч якось уявити. Який він має вигляд? Який вигляд він повинен мати? На що він схожий? Ось тут і спадає на думку образне порівняння у вигляді бібліотечних полиць. Найкраще порівняння на мій смак. Отже…

Ми з вами прийшли до бібліотеки та попросили знайти якусь книгу. Співробітниця люб'язно запитала у нас реквізити книги – автора, назву, тему, жанр, рік видання тощо. При отриманні достатніх відомостей досвідчена працівниця бібліотеки швидко знайде потрібну книгу та принесе її. Або – зі мною бувало і таке – нас допускають самих пошукати потрібні книги на бібліотечних полицях. Ось тут уже роздолля для читача! Мені цей процес дуже подобався у молодості, це було захопливо та чарівно. Ходи між стелажів, розглядай корінці, торкайся до обкладинок, вибирай за прізвищем автора або за найбільш пошарпаним виглядом, читай навмання з будь-якого місця – твоя воля.

Однак повернемося все ж таки до системи, яку хочу описати. А саме – всі книжки у добрій бібліотеці стоять у певному порядку на своїх стелажах та полицях. Вони розташовані за системою – за прізвищем автора, за назвами, за темою, жанром, мовою, роком видання або за іншими ознаками. Працівникам та відвідувачам бібліотеки допомагають відповідні каталоги та картотеки, а також написи на стелажах та полицях.

Орієнтуватися зручно, якщо книги розставлені за системою. Це головна думка цього есе. Знаючи систему, можна легко знайти книгу. Перенесемо це правило на людську свідомість, спробуємо знайти систему тут, у своїй голові. Когнітивна система працює так само як і бібліотечна – кожну думку потрібно розмістити на своїй «поличці», під своєю «літерою», на своєму «стелажі» – у зручному порядку. Книги на полицях «пов'язані» за жанром чи прізвищем автора. Думки в голові також пов'язані з «сусідками» – за змістом, датою та обставинами «завантаження», асоціативно.

 «Копатися» у власній свідомості вам доведеться самостійно. Жодний бібліотекар за вас це не зробить. «Полички» тут умовні, уявні. На них розташовані думки, інформація. Витягти інформацію з пам'яті можна легше і швидше, якщо її туди правильно завантажити. За певною системою завантажити – за цією ж системою згадати. Так працює ерудиція. Не описуватиму конкретні мнемонічні прийоми, не ставлю собі тут таке завдання, а зупиню увагу лише на образності прикладу систематики.

Саме час згадати повне висловлювання Шерлока Холмса з фільму 1979 року. В епіграфі його наведено скорочено. Ось ця фраза цілком:

«Людський мозок – це порожнє горище, куди можна набити все, що завгодно. Дурень так і робить: тягне туди потрібне та непотрібне. І нарешті настає момент, коли найнеобхіднішу річ туди вже не запхнеш. Або вона захована так далеко, що її не дістанеш. Я роблю інакше. У моєму горищі лише необхідні мені інструменти. Їх багато, але вони в ідеальному порядку та завжди під рукою. А зайвого мотлоху мені не потрібно».