Тріска в потоці

Я стою на березі річки й образно уявляю себе як частинку водного потоку. Я – учасник цього нескінченного руху. Річка тече безперервно та спокійно. Тут є свої струмені та свої вири, плеса та мілини. Річка тече завжди… Течія несе різні предмети на своїй поверхні та у глибині.

Хто я у цьому потоці? Піщинка? Піщин багато – вони перекочуються по дну, не бачать поверхні та берегів, але відчувають струм води.

Хто я? Тріска з дерева? Тріска пливе по поверхні води, не маючи можливості зупинитися. Вона бачить береги та небо. На середині річки вона рухається швидше, а іноді її прибиває до берега, і тоді вона пливе повільніше. У вирі вона рухається по колу. Але в будь-якому разі – не з власної волі. Тріска не може пручатися течії.

А може, я валун? Круглий прибережний камінь, обточений водою. Він нерухомо лежить на березі наполовину у воді, він теж є учасником руху – але вода не може зрушити його з місця. Однак і він не може змінити течію річки.

А може, я гребля? Вона стоїть поперек річки десь там, нижче за течією, і змінює її напрямок. Гребля перегороджує річище, частково зупиняє потік, але не може повернути його назад. Вона формує перед собою невелике море.

А десь одразу за греблею є водоспад. Він ламає потік, кидає його вниз, розбиває на безліч струмків. Річка по дорозі зі своїх верхів'їв довго збирається в єдиний сильний потік, а невблаганний водоспад безжально ділить його на дрібні струмені та бризки.

То що ж я можу? Перекочуватися дном і безпорадно плисти за течією, усвідомлюючи рух і орієнтуючись по прибережних деревах? Протистояти потоку, міцно зачепившись за берег? Змінювати напрямок річища? А ще іноді хочеться несподіваного – поміняти назву самої річки та керувати дощем. Але неймовірні бажання заземлюються реалізмом – я можу тільки плисти за течією…

Однак я можу усвідомити напрямок течії та сформулювати своє ставлення до нього, намагаючись при цьому не потонути в глибині потоку. І тоді мій рух набуває деякого сенсу…

Хто я в цьому потоці, якщо річка і є саме життя? Тріска з дерева…?