Глава 1. Адріан

— Ти тільки уяви, Каспіане, — я роблю довгий ковток терпкого вина, ігноруючи черговий кокетливий погляд доньки якогось там маркіза, — мій батько серйозно вважає, що кохання можна втиснути в графік офіційних аудієнцій. Відбір наречень! Це звучить як інвентаризація на королівському складі, а не як початок спільного життя.

Ми стоїмо на широкому балконі маєтку герцога, де сьогодні проходить цей нескінченний бал. Музика знизу здається мені дивним шумом, а золочена ліпнина навколо — позолоченою кліткою.

— Твій батько хоче стабільності для династії, Адріане, — спокійно відповідає Каспіан, поправляючи свої окуляри в тонкій оправі. Його спокій дратує мене майже так само сильно, як цей бал. — А твої пригоди з «красунями на одну ніч» уже давно стали головним болем для таємної канцелярії. Твій статус ловеласа — це розкіш, яку майбутній король не може собі дозволити вічно.

Я лише гірко всміхаюся, обпершись об мармурові перила.

— Вони називають мене ловеласом лише тому, що я відмовляюся одружуватися з першою-ліпшою герцогинею, яку мені підсуне рада. Я шукаю в жінках щирість, Каспіане. Але щоразу знаходжу лише амбіції та бажання стати наступною королевою. Мені нудно від їхніх однакових усмішок і відрепетируваних реверансів. Кожна з них закохана не в мене, а в мою корону.

Я повертаюся спиною до зали, де в танці кружляють сотні претенденток.

— Найбільше мене вбиває те, що саме батько тисне на мене, — продовжую я тихіше. — Хіба не він розповідав мені в дитинстві, як вони з мамою боролися за своє право бути разом? Вони кинули виклик усьому королівству, розірвали старі союзи, пройшли через осуд і ледь не через війну, щоб бути щасливими. І вони щасливі! Я бачу це щоранку, коли вони дивляться одне на одного. То чому він позбавляє мене того ж права? Чому мені він готує династичний шлюб, коли сам одружився з тією, яку обрало його серце, а не рада міністрів?

Король сьогодні був непохитним. Його очі залишалися холодними, коли він виносив вердикт: або я погоджуюся на Відбір, або він сам обере мені дружину з-поміж сусідок-принцес до кінця місяця. Вибір між поганим і жахливим.

Офіційна частина балу нарешті закінчується. Я відчуваю, як маска ідеального спадкоємця престолу починає тиснути на обличчя сильніше за будь-яку магію. Мені потрібно вирватися. Хоча б на годину.

— Досить, — я різко ставлю келих на балюстраду. — Каспіане, мені потрібна твоя послуга. Ти ж знаєш, я не можу просто піти в сад як принц Адріан. Мені знову не дадуть дихнути, а кожна розмова буде черговим іспитом на роль «зразкової дружини».

Мій друг зітхає, але в його очах спалахує розуміння. Він знає, що під моєю маскою ловеласа ховається хлопець, який просто хоче бути обраним за те, ким він є насправді.

— Тобі потрібна «личина»? — питає він, уже готуючи пальці до магічного пасу. — Знову цей твій «простий дворянин» без титулів, без впливу і без майбутнього в палаці?

— Саме так. Я хочу, щоб сьогодні мене побачили без золотих аксесуарів на шиї. Я хочу знайти жінку, яка посміхнеться мені, не знаючи, що через п'ять хвилин я можу зробити її принцесою. Накладай закляття. Я йду в сад, щоб хоч на мить стати вільним від цієї «державної необхідності».

Магія Каспіана огортає мене прохолодним туманом. Через хвилину в склі балконних дверей я бачу не принца з ідеальними кучерями та в гаптованому сріблом камзолі, а звичайного чоловіка з трохи іншими рисами обличчя та простішим одягом. Це моє справжнє обличчя — принаймні, саме так я почуваюся всередині.

— Не затримайся, Адріане, — тихо застерігає маг. — Магія не вічна, а бал триватиме ще довго.

— Мені вистачить часу, щоб знайти ковток справжності, — кидаю я через плече і швидко збігаю бічними сходами прямо в густу темряву королівського саду, де пахне гліцинією, вологим листям і примарною надією.

Друзі, це передісторія великої історії кохання. Оповідання буде безкоштовним. Приємного читання!