Глава 12

Антуан: 
Нарешті бал добігав кінця і мій брат додумався, що час повертатись додому. Цього я чекав найбільше! Занадто напружена атмосфера на цих балах, явно не для мене. Знайшовши Бланшарів, ми разом подякували за їхню гостинність та хотіли попрощатись з принцесою, яка натомість зробила реверанс, вибачилась і просто втекла.. Чесно, ми з братом обоє шокувались такій поведінці, але зайвий раз нагадувати про свою присутність не стали..
- Вибачте Дарію, сьогодні був важкий день! Їй потрібно відпочити! - заступився за неї принц Колін, явно не хотівши почути дорікання в сторону його сестри.. Впринципі, ніхто з нас і не мав на меті за таке дорікати, але можливо він боявся зовсім не за нас, а за свою сім'ю..
- Все добре) - м'яко відповів Луї, все ж помітно засмутившись не поцілувавши на прощання руку своєї дами, але додав:- Нам з братом вже час, дякуємо ще раз..Передайте мої щирі вітання принцесі, сподіваюсь з нею все гаразд! 
- Обов'язково! Гарного вечора! - втрутився принц Себастян та кивнув головою на прощання.. 
***
- Нарешті це закінчилось! - вдоволено мовив я, щойно переступив поріг власного палацу. 
- Чому ж вона так швидко пішла? Чим я міг її образити? Чи..? - натомість Луї бурмотів ці дурнуваті слова.. Його явно потрібно показати лікарю, а то його здоровий глузд бажає кращого..Не розумію, що в цій Дарії такого, щоб можна так просто закохатись? Ще й до того ж він навіть не бачив її обличчя! Це якесь божевілля! 
- Агов! Луї! Повертайся на планету Земля. Може досить ставити собі такі дурнуваті питання? От чим ти її міг образити? - намагаюсь достукатись до брата, поки не стало зовсім пізно..
- От і я про це думаю! Все ж добре було..Може це ти щось утнув? Аа? Антуа? Зізнавайся! 
- Тобі краще відпочити брате! І нарешті навчитись відрізняти казки від дійсності! - байдуже мовив я, та покинув його із своїми роздумами.. 
  Наступний ранок віщував щось дуже дивне.. Спочатку на мене налетів Гастон (наш дворецький), який просив терміново передати Луї, що його костюм готовий, а потім і сам Луї, який був надто неуважний..
- Оце так добрий ранок брате! Що коїться? Це ти так готуєшся до вечері із графом Гофманом, чи я щось плутаю? - раптово згадую його останній візит та запрошення Луї до нього на святкову вечерю для вирішення якихось питань..
- Графом Гофманом??? А хіба це не на наступну неділю? - перелякано запитав той..Та що це з ним таке? 
- Ця наступна неділя - сьогодні! Відколи це ти став таким забудькуватим? Луї Сорель пам'ятав кожну важливу подію, що змінилось? - трохи дражню його величність, але по очах бачу, що не все так просто..
- Що ж я накоїв? Як я міг забути про цю вечерю? - далі говорить загадками той..
- В тебе були якісь інші плани? - намагатись хоч якось вгадати..
- Прогулянка з Дарією Бланшар! Я запросив, я пообіцяв, а сам...Дідько! Після такого, вона взагалі не захоче мене бачити! - надто тривожно заговорив брат..Ох, нічого катастрофічного! Ну впаде трошки її корона, нічого страшного..хоча здається, в такої, як Дарія, корона тримається міцно і зовсім не падає, хай там що! 
- Луї, це не кінець світу! Ще погуляєш із своєю Бланшар! - байдуже махаю рукою..
- Ти не розумієш!! Стоп, Антуа, можливо ти замість мене поїдеш до графа Гофмана? Виручи брата! Благаю! - майже молиться та стає на коліна Луї. Точно з'їхав з глузду. Навіть переді мною він ніколи так не принижувався! Хай ця Дарія провалиться крізь землю! 
- Оо, ні. Луї, можеш навіть не благати! Ти сам добре знаєш, яка з мене користь на тих "вечерях". Та й Гофман тебе запросив, відмовишся - втратиш його повагу!  - запевняю його у своїй безкорисливості.. 
- Як не як, але ти правий брате! Сам заварив цю кашу, сам її і їстиму! Гаразд, тоді напишу Дарії листа, в якому все поясню..Можеш тоді зробити мені іншу послугу? - питає Луї, коли в мене одразу ж виникають здогадки цієї послуги..
- Слухаю! - киваю головою, але потай прошу, щоб це не було те, про що я зараз думаю..
- Зможеш особисто вручити листа Дарії? Можливо вона так менше розізлиться! - з надією дивиться брат..От чортівня якась, за що мені це? Сумніваюся, що побачивши мене та загадка менше злитиметься.. Та й взагалі, скоріше за все їй просто байдуже...не розумію, чому Луї так розпинається перед нею?! 
- Гаразд! Але ти будеш мені винен! - здаюсь і на мить мирюсь із безнадійністю брата.. Можливо вона йому переподобається і все стане на свої місця? 
- Авжеж, все що захочеш! - погоджується той і буквально мчить писати того дурнуватого листа..Ох, щось моя чуйка підказує, не буде все так просто із цією Бланшар, ой як не просто! 
Дарія: 
Щойно вся сім'я дізналась про так зване запрошення принца Сореля, весь палац буквально стояв на ногах. Матінка із Себастяном не могли натішитись, що я "нарешті взялась за розум". Привезли найкращі сукні ніби я не на прогулянку зібралась, а на заручини.. 
- Сестричко, маєш чудовий вигляд! - вручив комплімент Колін, завітавши до моєї кімнати..
- Дякую.. але краще б цього всього не було! - розчаровано відповідаю на його комплімент..
- Ти ще довго збираєшся все це терпіти? І я зараз не про Себастяна та нашу королеву! - ствердно мовив брат..хоча без пояснень я і так зрозуміла кого він мав на увазі..
- Брате, ці Сорелі не приймають мої відмови, чого б вони не стосувалися..Вперті бачте сильно..
- Хочеш сказати, що навіть відмову про шлюб не прийняли? - перепитав Колін, здивовано піднявши брову..
- До цього не дійшло..і в цьому вся проблема! З іншими було легше "можна попросити вашої руки прекрасна Даріє?", "ні", і на цьому все! А цей Луї робить різні зустрічі, на які, саме через те, що я принцеса Бланшар, не маю права відмовитись.. - пояснюю всю тупість цієї ситуації.
- Так, це проблема! А Антуан що? 
- А що Антуан? Його основна мета - дізнатись, що ховається за моєю маскою! 
- Він про це прямо сказав? - не менш дивується той..
- При кожній зустрічі! "Я розгадаю ваші таємниці, Даріє. Я впертий!" Дратує, просто дратує ось ця його самовпевненість! - злюсь навіть при найменшій згадці про цього Сореля молодшого. 
- Кожен хоче заслужити твою руку по своєму! - розсудливо мовив Колін, але зрозумів це якось по іншому..
- Хай хоч розіпнуться! Я не стану чієюсь заручницею, бо цього вимагає закон! 
- Я й не сумніваюсь) - висловив свою підтримку брат та зник за дверима кімнати, щоб не заважати мені готуватись до "прогулянки"..
   Це безглузде приготування нарешті закінчилось і я навіть отримала дозвіл пройтись до міського парку пішки, що вкрай мене здивувало.. Але зараз це й не так важливо, адже нарешті я зможу хоч чимось по справжньому насолодитись.. Свіже повітря, запалені ліхтарі, яскраві зорі, що може бути краще? Настрій піднімався з кожним вдихом та видихом, які привели мене до місця нашої зустрічі.. Постаті Луї ніде не було видно, куди ж цікаво зникла його пунктуальність? Звичайно я б могла вдати ображену даму і просто якнайшвидше піти, але знову ж таки не могла собі цього дозволити і вимушеного чекала на принца.. Від нудьги вже рахувала зорі.
- Дивовижне небо) - раптово почувся знайомий голос, але точно не того, кого я очікувала почути..