Глава 10

Дарія: 
Палац гудів розмовами слуг, захватом короля та королеви та безліччю прикрасами, що оздоблювали внутрішню частину замку.. Всюди метушня: пишуться запрошення, готуються дорогі страви.. А я стою в центрі всього галасу, терпляче спостерігаючи за своєю покоївкою, що обирає для мене найгарнішу сукню..
- Ти можеш йти! - раптово промовляю я, змушуючи її зупинитись на розпочатому..
- Але ваша високосте..
- Йди! Я сама виберу сукню! 
- Але, королева наказала.
- Не смій, щоб я повторювала тричі! Я прийду вчасно! - різко додаю, проводжаючи покоївку суворим поглядом..
Ненавиджу, просто ненавиджу дурнуваті бали! От для чого їх придумали? Щоб просто мене дратувати? Це суцільне безглуздя! Проте, іншого вибору у мене немає, потрібно збиратись, поки всі ще не прийшли.. Та цього разу буде так, як хочу я. Королева хоче, щоб всі були в захваті ? Гаразд, влаштуємо! 
Антуан:
Запрошення на бал до палацу Бланшар. От що може бути краще? 
- Що може бути краще? - читаючи мої думки, запитав Луї, який ні на секунду не випускав те кляте запрошення..
- Брате, ти божевільний! - невдоволено мовив я, натякаючи на всю тупість цієї ситуації..
- Збирайся! Вирушаємо! - незважаючи на мій тон, радісно наказав той..
- Я не твій раб! Не смій мені наказувати! - різко піднімаюсь із-за столу..
- Антуа, нас запросили обох! Гаразд, тобі не подобається Дарія, але май повагу до короля та королеви Бланшар! - більш серйозно додав брат та покликавши слугу, пішов до своїх покоїв...
Оце так, поговорили називається! Типова розмова з дурним, "закоханим", старшим братом..Ох, дайте мені сил пережити це жахіття, а головне стерпіти! Зрештою, на відміну від Луї, я швидко одягнувся і вже чекав його у нашій кареті, хоча наполягав поїхати верхи, але "на бал так не з'являються.." Коли його високість Сорель нарешті удостоїв мене візитом, ми вирушили до палацу Бланшар, проте в кареті панувала мертва тиша..Здогадатись про що думав брат було не важко - Дарія! Про що ж і ще? І як не дивно, я думав про те саме, хоч намагався викинути ту дівчину-загадку із своєї голови..Так чи інакше, гучно чи з мертвою тишею, ми прибули до палацу. 
- Принц Луї Сорель та його брат принц Антуан Сорель! - гучно вигукнув слуга, щойно ми опинились всередині замку, де вже по трохи з'являлися й інші гості..
- Ваша величність! - поклонившись, мовив Луї - Дякуємо за запрошення! (Роблю те саме, потайки чомусь виглядаючи ту загадку..Невже не прийде на бал на її честь? ) 
- Брате, годі очима стріляти! Прийде твоя Бланшар! - натомість чіпляюсь до Луї, щоб викинути з голови непрохані думки.. А то я бачу, як він кружляє поглядом залою, видивляючись принцесу.. 
Король з королевою та їхні сини привітно вітали інших гостей, тим часом, як їхня донечка ніяк не з'являлась на горизонті.. Звичайно ж, я взагалі волію її не бачити, точніше, щоб її не бачив мій дурнуватий брат, але все складається не так, як цього хочу я. Буквально у хвилину моїх роздумів, принц Себастян виголошує промову: 
- Дорогі присутні, від імені наших короля та королеви, щиро дякую всім за прийняті запрошення! Раді бачити кожного! Цей бал - для моєї дорогої сестри та всіма знаної - вашої принцеси. А насамперед - подяка кожному, хто просив її руки, і вибачення - за її відмову! Але будь те певні, не все втрачено! Сестра рано чи пізно прийме якусь із ваших пропозицій, і не сумніваюся, стане чудовою королевою..Тому до слова - ось наш діамант - принцеса Дарія Бланшар! 
Оце так промова, подумав я, хоча насправді хвилювала вона мене найменше..Адже після цього, в залі стало неприродно тихо, тільки чулись важкі дихання та де-не-де перешіптування гостей.. Всі пильно та з захватом дивились на сходи, поки яких надто повільно спускався їхній діамант.. Гарна, коштовна сукня, на диво виразно показувала кожен вигин її тіла, а виріз декольте та ліворуч від стегна, де красувалась оголена ніжка її високості, змусила і мене на мить затамувати подих, не те, що любого брата Луї.. Ох, визнаю, ця Дарія вміє приголомшити! Здається, через такий зовнішній вигляд, майже нікого не хвилювало її приховане обличчя, ну як, мене хвилювало попри все! Та в той же момент, залунала музика, а кожен джентльмен особисто підходив до принцеси, щоб поцілувати руку..І на жаль, ми з братом - не виняток.
- Принцесо, я щиро радий вас бачити. І приголомшений! Ви неймовірно гарна! - підлещується Луї, ніяк не відпускаючи руку дівчини..Ох, божевільний! Швидше б цей бал закінчився! 
Та зрештою, відштовхую свого пришелепкуватого брата та сам цілую руку нашої загадки..
- Я здивований Даріє, і цього разу - знову приємно) - на диво, говорю правду, спостерігаючи за її поглядом.. І щось мені підказує, що посмішка у неї не менш гарна, ніж ця сукня..Але одразу ж кидаю ці думки у глиб зали, а то щось тут біля неї аура дивна, думаю тільки про всілякі дурниці..
- Рада це чути) - забираючи свою руку, ніби щиро мовила та, але одразу ж почала приймати вітання від інших джентльменів, які настирливо чекали, коли ми нарешті від неї відійдемо..
- Здивований? Та не вже? - скоса поглянувши на мене, запитав брат, щойно ми опинились подалі від його "коханої"..
- Так. А що? Своїм виглядом вона вразила кожного в цій залі і я не виняток! Ти ж добре знаєш, як я до цього ставлюсь) - м'яко натякаю, що за мною бігає зграйка схожих за фігурою дівчат, і мені таке до вподоби..Хоча, напевно вигляд Бланшар подобається мені зараз найбільше..(так, я це визнав, але тільки у своїх думках, і то не надовго!)
- Знаю! Тому й попереджаю! Не смій дивитись на Дарію так, як на інших дівчат із свого кола! Вона зовсім інша! І до того ж, ти добре знаєш і МОЄ ставлення до неї! - ствердно заговорив братик..Ох, та невже? Ревнує мене до своєї загадки? Цього треба було чекати. 
- Знаю брате! Але вкотре надіюсь, що ти не втратиш здоровий глузд! - плескаю його по плечу, а сам прямую до принца Коліна, який стояв у кутку, явно чекаючи на свою дорогу сестру..
- Радий вітати, принце Колін. Як поживаєте? - першим вітаюсь, тиснучи руку..
- Навзаєм, принце Антуан. - мовив той, а потім додав:- Чим удостоїв честь? Бал як не як! Чому не танцюєте разом з усіма? 
- Це можу запитати і у вас! 
- Я тут тільки заради сестри! Бали мене не цікавлять! - відповів Колін, змусивши мене трохи замислитися.
- З поглядів принцеси, я бачу їй також ці бали не подобаються! - схвально киваю і справді бачачи невдоволення у очах Дарії, яке вона вправно намагається приховати..
- А вам би подобалось в примус ходити на них? Відповідати на залицяння і завжди дотримуватись правил? - поставив питання принц, ніби й дивне, а ніби й зовсім ні.
- Гадаю, що ні! Але попри все, це її королівський обов'язок! - стверджую факти, а то ще почну її жаліти.. Насправді ж нема чому! Вона бажана і за чутками найгарніша дама Франції! Впершу чергу принцеса! Тому не бачу жодних причин для співчуття! 
Попри своє бажання відповісти мені, принца Коліна перебила його ж сестра, яка з помітною іскоркою в очах стала поряд..
- І що ж ви так різко затихли? Шепочетесь тут без мене? - якось на диво весело запитала дівчина..Вона завжди така бадьора біля свого брата?  Вперше бачу її такою! Якось дивно..
- Нічого такого, що могло зацікавити тебе, сестричко! - спокійно мовив Колін..
- Ох, та невже? - недовірливо похитала головою вона і додала:- А ви що скажете, принце Антуан? 
- Тільки підтверджу слова вашого брата! Але якщо хочете знати подробиці, то я питав у принца його думки, чи захочете ви подарувати мені свій перший танець? - на ходу вигадую я, сам не розуміючи, які дурниці зараз намолов..
- І що принц Колін відповів? - з цікавістю знову запитує та.. Ох, за що мені таке? Зараз знову молотиму дурниці! 
- Все залежить тільки від тебе, сестричко) - замість мене відповів принц та раптово кудись зник, залишивши нас тільки вдвох, але не надовго, адже тут як тут з'явився мій дорогий брат.. Як же ж інакше? Якщо поруч зі мною стоїть його діамант! 
- Принцесо, я вас повсюди шукав! Дозвольте запросити вас на танець? - подаючи свою руку, з посмішкою просить Луї..
- Наступний танець - обов'язково! - натомість робить реверанс Бланшар..
- Перепрошую?
- На перший танець мене люб'язно запросив ваш брат! Мій етикет не дозволяє мені відмовитись! Тому вибачте принце Луї! - дивом згадавши про мене, пояснила ситуацію дама, змусивши брата ще більш косо поглянути на мене..Оце так сюрприз! У залі стає все цікавіше й цікавіше! Що ж такого могла придумати ця загадка, погодившись на танець зі мною, а не з моїм любим братом? Я ж бачу, що не зовсім подобаюсь їй, і в нас це ой як взаємно, але всеодно проводиться дивно.. навіть занадто...