Глава 9

Антуан:
Визнати, що принцеса Бланшар перемогла, було ще й тим каверзом. Ну от справді, як дама може так вправно володіти луком? Як взагалі вона може таке? Це мене мучило навіть після її від'їзду.. Авжеж, її пояснення про допомогу брата цілком логічне, але всеодно не виправдовує того, що немає робити принцеса чи будь яка леді. Та й хай там як, спостерігати за нею, було дивним та бажаним задоволенням. Я й сам не помітив, наскільки розслаблено споглядав за її діями та блакитними очима, зіниці яких то збільшувались, то зменшувались.. Звичайно ж, мій брат виглядав задоволеним не менше, точніше навіть більше.. Особливо тоді, коли Дарія з'явилася у новій сукні, слина з його рота так і капала.. Авжеж, вона виглядала гарно, як звичайна принцеса, нічого більшого! Проте тупість мого брата перевершувала всі можливі межі. Хоч би інколи додумався не так часто дивитись на її високість..Це б навіть мене збентежило, не те що її.. Але байдуже, зараз це не важливо..На моє щастя, Дарія зникла з нашого палацу, але й на мій жаль - залишила по собі багато нерозгаданих питань та дивний, незрозумілий осад всередині.. "Ви більше ні про що не дізнаєтесь!" - чомусь відгукувалось у мені настільки довго, що на секунду мені здалось ніби я встиг збожеволіти так само, як і Луї, але добре, що тільки здалось, і тільки на секунду..
- І що за виклик ти прийняв від Дарії? - раптово запитав Луї, під час ранкової трапези..Ну от тобі і добрий ранок! Хоч один день може обійтись без цієї Бланшар? Чи мені доведеться при кожній розмові чути її настирливе ім'я? 
- Розгадаю її таємниці! - відповідаю спокійно, пережовуючи їжу та заразом свої слова..
- Таємниці? Від коли це тебе, брате, цікавлять її таємниці? - здивовано гукнув той..
- Коли вона стала нашою частою гостею..Чи краще сказати твоєю? - прискіпливо дивлюсь на нього, чекаючи його дебелої відповіді..
- І що цим ти хочеш сказати? - прикидається, ніби нічого не розуміє. Гаразд, зараз все поясню до найменших деталей..
- Не вдавай дурня, Луї! Я бачу твої погляди на Бланшар, твої компліменти,  безглузді залицяння..Ти тільки от що скажи, невже немає іншої партії? Чому саме ця принцеса-загадка впала тобі в око? - різко ставлю ще одне питання, ніби воно хвилювало найбільше..
- Гаразд, твоя взяла! Принцеса і справді мене зацікавила..Погодься, не щодня зустрінеш леді, яка вміє тримати у руках зброю?! Та й стати частиною родини Бланшар - великий успіх..Ти ж сам це прекрасно розумієш! - далі спокійно веде розмову той..От тільки мій спокій вже давно вийшов за межі реальності! 
- Ти хочеш з нею одружитися? - трохи підвищую тон, відчуваю огиду та неприємні думки, які тиснуть з усіх сторін.. Чорт, та що ж таке? 
- Брате, що ти так завівся?! Я знаю, що Дарія тобі не до вподоби, але прийдеться миритись з моїм вибором, хочеш ти цього, чи ні! - мовив Луї, суворо дивлячись мені прямісінько в очі..
- Це ми ще побачимо! - видавлюю із себе, та не чекаючи його маячню йду до свого кабінету.. Цьому весіллю не бути! Бланшар пошкодує, що втрутилась у нашу сім'ю! Я розкрию, що ховається за її маскою..Тоді побачимо, за ким буде остаточна перемога! 
Дарія:
Тиждень, який пролетів після останньої зустрічі з принцами Сорелями, добігав кінця, промайнувши доволі швидко.. Звичайно він не був таким спокійним, яким би я хотіла, адже майже кожного дня наш палац приймав нових гостей - залицяльників із Марселя, Парижу та інших міст Франції.. Тому про спокій я могла тільки мріяти! Та якби тільки ці зустрічі були найбільшою проблемою (до них я звикла), окрім них, про свою присутність нагадував Луї, надсилаючи майже кожного дня листи чи квіти.. Звичайно ж, я звикла до будь яких проявів уваги, але ця увага напрягала мене найбільше.. Після кожного букету від Луї, Себастьян називав мене майбутньою королевою Дарією Сорель, а матір з батьком безумовно раділи, що нарешті з'явився гідний кандидат на роль їхнього зятя.. Тільки один Колін розумів, що саме відчуваю я, і як ставлюся до принца, але цього було замало..От що він міг зробити проти старшого брата та батьків ? Були б шанси, якби тільки наша сім'я не була королівської крові, але на жаль все було по іншому..
- Донечко, ми з твоїм батьком маємо чудову новину! - якось заговорила королева, під час сімейного обіду..
- Завтра влаштовуємо великий бал! - не дочекавшись мого питання, відповіла знову вона.. Ох, тільки цього мені бракувало! 
- З якої нагоди? - сухо запитую, дивлячись у свою тарілку..
- Треба ж віддячити всім графам, лордам та принцам, які прибували до нашого палацу, та ще й з не пустими руками..- м'яко відповів батько, явно чекаючи на мою "радісну" реакцію..
- Віддячити? Я їх сюди не кликала! - без емоцій промовляю я, трохи розсердивши батьків..
- Сестро, не будь такою наївною! - раптово додав Себастьян - Їх кликала твоя врода і статус..
- Ох, дякую що просвітив мене, братику! - саркастично скрикую, скоса споглядаючи на Себастьяна..
- Даріє - м'яко втрутився Колін - Це звичайний бал, тримай себе в руках! (Авжеж, легко йому говорити. Не в його ж честь влаштовують ті дурнуваті бали..) 
- Так, дослухайся до брата, донечко! - знову мовив король - Завтра влаштуємо грандіозний бал! 
- Як скажете, ваша величносте! - видавлюю із себе легку посмішку та з дозволу батьків йду до своєї кімнати.. 
Авжеж, я ж не могла просто посидіти чи почитати в той день, обов'язково потрібен бал! Грандіозний бал! Але якщо вони думають, що цього разу я обійдусь без шалі, то глибоко помиляються...Сорелі будуть також, тому Антуану я не подарую такої честі.. Ніхто з них не побачить мого обличчя і не розгадають мої таємниці! Нізащо!