Глава 8

Дарія:
- Принце Антуан, то ви вже передумали бути моєю мішенню? - впевнено запитую, ховаючи посмішку за шаллю, а бідолашного принца вводячи в шок..
- Ваша високосте, хіба я смію?! - владно посміхнувся той, трохи відійшовши від здивування.. Таке відчуття, ніби це він контролює ситуацію, а не я..
- У кожного є вибір) - граю під його скрипку..
- Але Сорелі дотримують своїх обіцянок! - спокійно мовив Антуан і продовжив:- То мені стати поруч з мішенями? 
- Як вам буде зручно) - "мило" відповідаю та все ж додаю:- Але краще покладіть собі на голову яблуко, я ж не збираюся вас вбивати! Ви ж самі переконались, що потрапляю я точно в ціль! 
- Безсумнівно! - кивнув той, та прихопивши із собою фрукт, подався до мішеней. Гаразд, за непохитність рішень - хвалю! 
Знову натягую тятиву, як вчив мене Колін та спостерігаючи за діями Антуана, придивляюсь в ціль. Я не хвилювалась та не бентежилась, я знала, що влучу! Точно в ціль - ніяк інакше! Хоч і на кону було життя принца, моя впевненість у власних силах брала гору.. Спокійно видихнувши, ще раз дивлюсь в зелені очі своєї жертви, які в той же момент пересікаються з моїми та пильно стежать..В них я не бачу переляку чи сумнівів, тільки гордість, непохитність та незрозумілий запалений вогник..Невже його веселить тримати на своїй голові мою мішень? Дивний цей Сорель молодший, дуже дивний! Але все ж, повертаюсь в реальність, нарешті випускаючи стрілу і в той же момент затамувавши подих.. Вперше в житті, мій постріл означав настільки багато! І щойно ритм мого серця вирівнявся, стріла влучила точно в серцевину стиглого яблука, а Антуан і далі стояв непохитно, досі не відвівши від мене свого ствердного погляду..
- Принце, видихайте, живі! - жартую, щоб трохи позбутись дивної напруги, що нависала у повітрі..
- Чомусь, Даріє, я в цьому навіть не сумнівався! - на диво задоволено відповів той, підійшовши до мене..
- Та невже? У листі писали мені про зовсім протилежне! - нагадую йому його ж слова.. 
- Помилявся, визнаю! Але через це, подобатись мені ви так і не стали! - серйознішим тоном додав принц, змусивши мене ще більше посміхнутись за своєю шаллю..
- Рада це чути) - не приховую свого справжнього задоволення і в той же момент, помічаю Сореля старшого. Ну нарешті, хоч хтось не такий токсичний з'явився! 
- Принцесо, вибачте, що покинув вас! Сподіваюсь мій брат не встиг вам набриднути? - завбачливо перепитує Луї, застережливо зиркаючи на свого брата..
- О ні, що ви..Навпаки - розвеселив! - роблю вдячний реверанс..
- Та невже? Тоді гаразд, якщо ви тут все, то маю за честь запросити вас на святкову вечерю! - далі продовжував Луї, не приховуючи своєї посмішки..Ох, якби я не зголодніла після гри, то на відріз би відмовилась! 
- З великим задоволенням) - відповідаю, приймаючи руку принца та його запрошення.. 
В палаці, Сорель люб'язно кличе до мене одну із своїх покоївок, щоб та показала мені вільну кімнату, в якій я б змогла приготуватись до вечері та одягнути сукню..А ви що думали? Моя матір дозволить мені бути у чужому палаці в одязі для стрільби? Якщо і справді так подумали, то ще погано знаєте її, дуже погано...Щойно моя люба королева дізналась про запрошення принців, одразу ж наполягла на ще одній сукні, ніби відчувала, що я залишусь там надовше..
- Вам допомогти, ваша високосте? - закліпала оченятами молоденька покоївка, чекаючи мого наказу..
- Немає потреби. Дякую) - м'яко відповідаю, відсилаючи її повертатись до своїх справ, а сама починаю змінювати одяг..
І вже буквально через кілька хвилин спустилась до принців, які вже також при всьому параді зустрічали мене біля святкового столу.. На диво, обоє були усміхнені та в хорошому гуморі. Ну гаразд, Луї майже завжди такий, а ось Антуан - це великий знак питання! Його розвеселила наша гра? Чи він просто задоволений, що я не промахнулася? 
- Даріє, маєте приголомшливий вигляд! - одразу захоплено мовив Луї, запрошуючи до столу..
- Можу тільки підтвердити слова брата, принцесо! - раптово додав Антуан, розглядаючи мене з ніг до голови..Ох та не невже? Дива зрештою трапляються! От тільки після його слів не тільки я здивувалася, а й його брат скоса на нього глянув.. Зрештою, здивувало це всіх! 
- Принцесо, хто з братів був вашим вчителем у цих "іграх"? - раптово знову видав Антуан, трохи мене збентеживши.. 
- Принц Колін..- сухо відповідаю, а потім згадую, що я тут гостя і потрібно ставитись трохи краще, тому додаю:- Себастьян завжди був зайнятий королівськими справами, точніше намагався наслідувати нашого батька, щоб в майбутньому стати хорошим королем! А ось Колін - брат, який в будь якій ситуації буде на моїй стороні, навіть якщо це звичайна стрільба з лука чи метання ножів! 
- А як до цього поставились король з королевою? - зрештою запитав і Луї, не відводячи від мене своїх зелених очей..
- Якщо чесно, то вони вже звикли до моїх вибриків (якщо це так можна назвати..) Матір трохи лютувала, а ось батько сприйняв це досить позитивно, цитую "навіть принцеса повинна вміти оборонятись та тримати у руках зброю.." - відповідаю, приховуючи посмішку за шаллю..
- Цікаво..- видав Антуан, а потім зробив вигляд, ніби над чимось замислився..
На мій подив, вечеря проходила досить таки вдало. Ніхто із Сорелів не ставив дурних питань і надмірно не цікавився моїм особистим життям. Здебільшого розмова трималась на стрільбі із лука і такому, що не зовсім притаманне принцесі, проте не мені! Проте, так чи інакше, термін запрошення спливав, і я як ніхто, хотіла швидше опинитись у своєму палаці від зайвих, спостережливих очей. 
- Сподіваюсь, у нас з'явиться нагода ще зустрітись із вами, принцесо) - цілуючи мою руку, більше ствердив, ніж запитав Антуан, при цьому не приховуючи спокійної посмішки. 
- Все можливо) - підбадьорюю його, як годиться. Ну не могла ж я сказати, що очі б мої їх не бачили, хоч як цього й хотіла! 
- Наступного разу здивуєте ще більше? - замість прощання, запитав Антуан, не відводячи від мене дивного, напруженого погляду. 
- Як не старайтесь, принце, окрім цього - ви більше ні про що не дізнаєтесь! - відповідаю стримано, але на душі відчуваю неабияку легкість чи навіть розвагу. 
- Виклик прийнято, Даріє) - владно цілуючи руку, мовив наостанок Антуан, прийняв суворий погляд від брата та зникнув за дверима свого палацу, залишивши у мені дивне відчуття.. дуже дивне..