Глава 7

Дарія:
Сьогоднішній ранок справді не віщував нічого хорошого, окрім чудової погоди.  Хоч моя королівська рутина не мала ніяких змін, але щойно я опинилась в тронній залі, до мене, ніби вже за традицією, підбігла схвильована покоївка:
- Вам листи, ваша високосте. Листи від принців Сорелів! 
- Принців? - здивовано перепитую.. Що ж від мене хоче, цей бісів брат Луї? 
- Так, ваша високосте! - схвально киває головою та, вручивши мені листи і секундно зникнувши з мого поля зору..
Спокійно видихнувши, поспішаю до своєї бібліотеки, щоб ні Себастьян, ні моя люба мама - не пхали сюди своїх зацікавлених носів. Там сідаю за своє улюблене місце біля вікна та чомусь з хвилюванням розгортаю перший лист від Луї:
"Принцесо Даріє, вибачте за моє нахабство вам писати, але я не знайшов іншого способу, щоб знову наполягти на зустрічі.. Вчора, я змарнував свій день - не потанцювавши з вами, і ще раз за це вибачаюсь! Випадково, а можливо і не зовсім, я згадав про нашу екскурсію та ваші захоплення, тому хочу запросити вас на стрільбу із лука. (Чесно, вперше запрошую на таке принцесу..Але вже давно збагнув, що ви зовсім інша..) Чекатиму вас по обіді! Сподіваюсь, матиму честь побачити ваші здібності! 
                                         З повагою до вашої високості - принц Луї Сорель! "
Після прочитаного дивно посміхаюсь, і десь глибоко в душі радію такому  запрошенню. Добре, що хоч не чаювання! А постріляти з лука, досить таки не погана ідея! 
Інший лист довго тримаю в руках, ніяк не наважуючись подивитись що ж там таке..Але зрештою, через свою надмірну цікавість та легке хвилювання розгортаю лист від Антуана: 
"Даріє, мені відомо, що брат запросив вас до нас на стрільбу із лука. Тому напишу коротко і ясно: готовий стати вашою мішенню та задовольнити ваші бажання. Але повинен повторити свої твердження: ви не влучите, навіть якщо я стоятиму всього на метр від вас! 
                              З повагою Антуан!" 
Посмішка з мого обличчя не зникла, незважаючи на самозакоханість його слів. Він справді мене недооцінює, якщо так вважає. Хоча, що тут дивного? Я ж принцеса, для якої властиво тільки влаштовувати чаювання та приходити на бали, а не займатись чоловічими хобі. Але це нічого, хай думає, що хоче, а я покажу, що мені краще одразу ж вірити на слово.
Цього разу я швидко повернулась до своєї кімнати і навіть покликала покоївку, яка з нетерпінням чекала моїх наказів. Дивна вона, на її б місці я тільки раділа, що мене ніхто не чіпає та не наказує..Але зараз - це не так важливо! 
- Що ви бажаєте одягнути, ваша високосте? - закліпала оченятами та, стоючи біля мого гардеробу.. 
- Сукню, для стрільби з лука! - трохи ошелешую її та продовжую плести своє волосся. (Так, я сама роблю собі зачіски, благаю за це не судити суворо.. Я нікому не довіряю свого волосся!) 
- Шаль також, принцесо? - завбачливо перепитує покоївка, дивлячись на мою реакцію..
- Безумовно! - схвально киваю головою та ще більше посміхаюся. 
Всього кілька хвилин і мій образ був готовий. Такою я подобаюсь собі найбільше! Але от тільки Себастьян, побачивши мене на вході, здивовано та водночас суворо спитав:
- І куди це ти, сестро, зібралась в такому вигляді? 
- Та палацу Сорелів! - серйозно відповідаю і додаю:- Принци запросили постріляти з лука! 
- З лука? - ошелешено гукнув той..
- Брате, я поспішаю! - задоволено посміхаюсь крізь шаль та нарешті сідаю в карету..
Антуан:
Весь палац ніби збожеволів, чекаючи на прибуття принцеси Бланшар. Всі метушились, щось готували, але хіба не врахували, що ми проведемо час на подвір'ї? Чи це мій братик замислив щось крім цього? Та й сам він поводився дивно, ніби хвилювався. Ох, тільки цього нам не вистачало! Його безглуздого кохання до цієї принцеси-загадки! 
- Брате, може заспокоїшся вже? Від твого тупотіння, вона швидше не прийде! - промовляю, помітивши його нервове ходіння туди-сюди..
- Гадаєш прийде? Отримала лист? - далі бентежиться той.
Якщо не його, тоді мій. 
- Авжеж! - схвально киваю головою..
І щойно дав згоду його словам, як один із наших слуг гучно заволав:
- Її високість, принцеса Дарія Бланшар! 
Луї аж зупинився, а я раптово піднявся, коли дама зайшла до палацу. Вигляд, хоч і приголомшливий, але мала не звичайний, ніби і справді до стрільби із луку готувалась.. А обличчя і далі прикрите шаллю.. 
- Принцесо, радий, що ви прийняли моє запрошення! - із задоволеним обличчям брат цілує її руку.. Ох, огидно! 
- Не могла відмовитись) - робить реверанс і вона, а потім зненацька переводить свій погляд на мене:- Принце Антуан! (Киваю у її сторону, на знак вітання, але руку цілувати не збираюсь. Занадто багато честі для однієї персони!) 
- Прошу на наше подвір'я) - далі люб'язно (навіть занадто) мовив Луї та навіть відчинив перед нею двері..  
Зрештою, на цей день я змирився з тупістю брата та загадковістю Дарії, адже все, що цікавило мене в цю секунду - чи справді принцеса така вправна? Чи це всього лиш бурхлива жіноча фантазія?
- Вас навчити, як правильно тримати лук у руках? - пропоную допомогу, спостерігаючи, як дама пильно обирає собі зброю..
- Ох, не обтяжуйте себе, принце! Просто дивіться та насолоджуйтесь. - саркастично відповіла та і все ж вибрала хороший лук, навіть занадто хороший..Гаразд, їй просто пощастило! Звичайна інтуїція, от і все! 
Ми стали на свої позиції, але краєм ока я надалі спостерігав за Бланшар. Ну справді, доволі дивно бачити даму із зброєю в руках. Вона була спокійна та зосереджена, вміло тримала лук, натягуючи стрілу тятивою, на мить мені сяйнуло захоплення цією дівчиною, але всього лиш на крихітну мить. Довелось і самому зосередитись, щоб не налажати! Та здається, через свою спостережливість та пильність до Дарії, мій перший постріл - промах! Я повернув погляд до принцеси, яка в той же момент пустила свою стрілу,  що влучила точно в ціль. Що за..? Невже просто пощастило? Проте дівчина не зупинялась та не звертала увагу на нашу з братом присутність, а безперервно випускала свої стріли до останньої - кожна з них влучала точно в центр, від чого мій захват та здивування тільки набирали обертів! Луї також спостерігав за цієї картиною мовчки та із задоволенням..
- Дивовижно! - раптово вирвалось не у нього, а у мене.. 
- Здивувався брате? - вдоволено шкіриться Луї, ніби це стріляє його законна дружина і йому є чому пишатися..Але на секундочку - це не так! Та на його питання я мовчки кивнув і далі спостерігав за принцесою..  
- Ваша високосте, принце Луї! - раптово прибіг один із слуг - До вас прибув граф Гофман з важливим питанням! 
- Граф Гофман? - здивовано перепитав брат, явно не знаючи такого чоловіка (та й я також), і отримавши підтвердження слуги, якось дивно глянув на Бланшар та попрямував в сторону палацу..
Коли принцеса влучила останньою стрілою, я наважився на аплодисменти. Хоч вона мені і не подобається, але її вправність заслуговує на похвалу.. Змогла вразити навіть мене! А це доволі важко! 
- А куди зник принц Луї? - вдячно вклонившись на мої оплески, запитала вона..
- Справи! - сухо відповідаю і додаю:- Чесно, Даріє, я вражений! Ви неймовірні в стрільбі! 
- Ви мені лестите) - напевно з вдячністю мовила та, кладучи зброю на місце, але раптово завагалась та поглянула на мене:
- Принце Антуан, то ви вже передумали бути моєю мішенню?