Глава 6

Дарія:
У всьому винен Себастьян, тільки він! От який нормальний брат, готовий віддати свою сестру ось так першому ліпшому? Ну гаразд, цих перших ліпших було понад тисячу, але всеодно це нічого не змінює. "Я простежу, щоб вона була на балу.." - та невже? Краще би за собою простежив і за своїм особистим життям! А то мені інтенсивно підбирають нареченого, а от про королеву для майбутнього короля Бланшара - зовсім забули! До чого ж, Себастьян найстарший, його було потрібно задовбувати із тим клятим шлюбом. От чому саме я стала їхньою жертвою? Хіба не могла ще спокійно пожити? Почитати? Розуму набратись? Так ні, вибирай нареченого і ставай під вінець, їм так буде легше! 
Зрештою, завдяки Коліну, бути присутньою на балу було доволі легко! Навіть перший танець не довелось танцювати з кимось чужим, але на жаль другий пообіцяла принцу Сорелю. І хоч як би хотіла - відмовити немаю права. Матінка із Себастьяном, після такого, не дадуть мені спокійно жити! Та щойно чується музика, ніхто мене не шукає і не підходить. Луї заблукав у своєму ж палаці? Чи можливо передумав танцювати? Проте серед гамірного натовпу, знаходжу Сореля молодшого, проте старшого на два роки за мене! (Це, щоб ви просто розуміли різницю!) І попри свою антисимпатію до цього молодого чоловіка, наважились підійти і спитати:
- Антуане, вибачте, ваш брат запросив мене на другий танець. Ви не знаєте де він? 
- Відійшов з графом та графинею - важлива розмова! - зовсім неохоче відповів той, не звернувши на мене жодної уваги.. 
- Ох, гаразд, знайду тоді когось іншого для танцю! - киваю зневажливий погляд і вже хочу повертатись до брата, як Сорель раптово мене зупиняє:
- Даріє! (Ну що йому вже треба? Немає Луї, так немає! Я ж не благала його знайти чи повернути! Та все ж без жодної емоції, повертаю голову до принца, чекаючи, що буде далі!) 
- Брат не пробачить, якщо я вас так просто відпущу! - продовжує той..
- Ну то пустіть сльозу, щоб не було так просто! - саркастично додаю до його слів. 
- Танець подаруєте? Замість брата! - серйозним тоном швидше стверджує, а не запитує чи просить він. Та й навіть це - лиш квіточки.. Антуан, без мого дозволу, бере мою руку та веде у центр зали, а потім як в нічому не бувало кружляє зі мною у танці..
- Ваша зухвалість дивує мене, принце! - ледь стримую гнів..
- Те саме, можу сказати про вашу загадковість, принцесо) - натомість той вдоволено посміхається.. Його веселить коли я серджусь? 
- Хочете скажу вам правду? - ніяк не замовкаю, злість у мені і далі вирує.. 
- Ви всеодно її скажете! 
- Моє бажання, зробити з вас свою мішень - дедалі сильніше! - випалюю, пильно дивлячись в зелені очі, які раптово загорілись вогниками.. Чи це мені всього лиш здалось? 
- Ножами стрілятимете чи з лука? - продовжує шкіритись Антуан, ніяк не реагуючи на мої погрози..
- Ви гадаєте, я жартую? - серйозним тоном запитую, щоб нарешті припинив показувати свої зуби..
- Авжеж ні! Можу прямо зараз стати вашою мішенню. От тільки ви - не влучите! - самовпевнено відповів він, не відвівши пильного погляду.. 
- Хочете перевірити? Чи просто напрошуєтесь знову в гості? - посміхаюсь крізь шаль, запитально піднімаючи брову..
- Все, чого я хочу - дізнатись, хто ховається за маскою! - наблизившись до мого обличчя, лукаво прошепотів той, змусивши моє тіло дивно на це відреагувати..
- То так і кажіть, що запали на мене! - також включаю впевненість, хоча знаю, що зовсім йому не подобаюсь. Читаю по очах! 
- Даріє, не будьте такою впевненою! За мною бігають зграї вродливих дам, гадаєте, ви сподобаєтесь мені, замаскувавши обличчя? - далі ставить питання, при цьому вправно кружляючи зі мною у танці..Один з таких говорунів вже б давно спіткнувся об землю, а цей на дивно вміло тримається..
- Це чудово, Антуане! Ви навіть не уявляєте, як мене цим потішили! - знову посміхаюсь, хоч він цього і не бачить.. Ах, як веселить мене його серйозне обличчя! Чи він гадав, що я засмучусь такому факту? 
- Ви дуже дивна, Даріє! - трохи дивується моїй щасливій реакції.. Не очікував такої відповіді? 
- Безперечно) - ще більше радію його здивуванню..
- Так ви скажете, чому ховаєте обличчя? - раптово порушив недавно згадану тему.. Та що ж він так вчепився мого лиця? Що неймовірне він хоче побачити? Чи переконатись, що я, за його помислами, страшко? 
- А ви думаєте, що все буде так просто? - ставлю питання на питання, ще більше його дивуючи..
- То для чого цей маскарад? - всеодно не зупиняється він..
- Ви нагадуєте мені мою матір, принце Антуан! Тільки от краще за неї танцюєте! - відхиляюсь від прямої відповіді..
- Вперше почув від вас схвальний комплімент у мою сторону. Не думав, що ви на таке здатні! - продовжив посміхатись принц, напевно зрозумівши, що конкретної відповіді від мене не отримає..
Зрештою, на моє щастя, музика стихла, але Антуан не поспішав прибирати руки з моєї талії та підозріло дивитись прямісінько в очі.. Проте на таке, швидко реагую я, та вивільняюсь із королівських лап..
- Спасибі за танець, Даріє) - кланяється той та поспіхом зникає з мого поля зору, не чекаючи від мене жодних слів. Хоча я їх ,якщо чесно, і не мала! 
Трохи спантеличена, я поверталась до Коліна, який на мій подив, розмовляв із принцом Луї.. А куди ж тоді поділись  граф з графинею? 
- Сестричко, ну нарешті, я вже встиг занудьгувати! - підморгує брат, скоса дивлячись на Сореля..
- Принце, ваша важлива розмова вже закінчилась? - запитую, перевівши погляд з брата на Луї..
- Так, але звідки ви...? 
- Ваш брат мене повідомив! - швидко перебиваю, помітивши на його обличчі легке здивування..
-  Вибачте мені, що не запросив на танець..Винний перед вами, принцесо! - напевно щиро вибачається той, але я хутко знаходжу виправдання:
- Не хвилюйтесь, принц Антуан запросив замість вас! Тому все добре! 
- Антуан?? - ще більше здивувався Сорель (ну так, я була здивована не менше) - Здивував брат, так здивував! 
- І мене також! - тільки підтверджую його слова та знову повертаюсь до брата:
- Колін, гадаю, нам уже час повертатись?!
- Так, справді пора..В мене ще багато невирішених справ! - моментом погодився брат, зрозумівши моє бажання якнайшвидше звідси піти..
- Шкода, але не смію затримувати! - з посмішкою, але якось сумно мовив Луї, ніби розчарувався, що ми не змогли потанцювати..
- Бал був просто чудовим, дякуємо принце Луї) - знову заговорив мій братик, вдячно потиснувши руку принцу. 
- Всього вам хорошого) - приєднуюсь до подяки і я, а тоді додаю:- Подякуйте за мене своєму брату, він дуже вправно танцює! 
- Авжеж, Даріє, передам! На все добре! Сподіваюсь швидкої зустрічі)) - цілуючи мою руку, на прощання мовив Луї, нарешті давши змогу покинути його палац. А на свіжому повітрі - видихнути з неабияким полегшенням! Нарешті цей день закінчився! 
- Ох, сестричко, мені тебе шкода! - коли ми опинились в кареті, заговорив Колін, нагадавши тим самим про Сорелів..
- В якому сенсі? Насильно ж мене не віддадуть за Луї? Правда ж? - чомусь схвильовано перепитую, бо десь глибоко в душі готуюсь до всього найгіршого. 
- Надіюсь, що ні! Але ти не хвилюйся, я допоможу, якщо буде потрібно.. Ось просто поведінка Сорелів дивує: вони обидвоє нерівно дихають до тебе, сестричко! - ошелешує мене він, своїми спостереженнями.. 
- А ти сам, хоч рівно дихаєш? - переводжу все у жарт, хоча відчуваю занепокоєння..
- Даріє, просто будь обережна! Тобі краще менше з ними бачитись! 
- Колін, ти серйозно? Мама і Себастьян будь яким чином будуть влаштовувати ті кляті зустрічі.- ставлю його перед фактом..
- Це так, це проблема! Але ми всеодно щось вигадаємо! Твій брат не віддасть тебе будь кому) - підбадьорює мене Колін своєю підтримкою, і я вкотре вдячна Бога, що у він у мене є..А то б з одним Себастьяном я б далеко не заїхала, і вже б давно стояла під вінцем, носивши титул - королева Дарія Сорель!