Глава 5

Луї:
Я чекав цієї суботи, ніби великого чуда. Чесно, чекав з нетерпінням. І в цьому точно винен не звичайний бал, а та, яка буде на ньому присутня.. Можливо брат правий і ця Дарія змогла закрутити мою голову? От якби побачити її обличчя.. Але нехай, нехай залишається загадкою. Мені подобається слухати її ніжний голос, вдивлятись у гарні, блакитні очі і просто бути з нею.. Так, це дивно, дуже дивно, я знаю. Адже хіба може хтось подобатись після кількох днів знайомства? Тепер я розумію, що ще й як може. І тільки вкотре переконуюсь, що ця дама, до якої з'їжджаються джентельмени з усіх куточків Франції, варта цієї уваги. От справді, варта всього на світі, навіть якщо я ще не мав честі побачити її обличчя. Та навіть попри це переконаний, що Дарія - найвродливіша з усіх принцес, яких я тільки зустрічав.. 
З часу нашої останньої зустрічі, пройшов тиждень і той самий день нарешті настав. Слуги метушились, прибирали в нашому палаці, а я тільки те й робив, що всіх підганяв, щоб все було ідеально і якнайшвидше. 
- Брате, може краще присядеш? Слуги і без тебе впораються! Не діставай їх.- раптово озивається Антуан..
- Як гадаєш, вона прийде? -  незважаючи на слова, чомусь запитую саме це і саме в нього, хоча добре знаю його ставлення до принцеси. 
- Хто? Бланшар? О тут вже сам розгадуй загадки своєї дами! Мене сюди не втягуй! - одразу ж відмахується той..
- Що тобі в ній не подобається? - різко ставлю питання, щоб нарешті з усім розібратись. За час їхнього знайомства, Дарія точно не зробила нічого поганого, навпаки - вправно його терпіла! 
- Все! Особливо її таємниці! - так само різко відповідає брат та йде, не залишаючи шансу чогось додати..
Антуан:
Що ж він так прикопався з цією Дарією? Знає її всього кілька днів, а вже поїхав дахом?! Я цього не можу зрозуміти, не можу впізнати брата.. От чим ця дівчина-загадка могла його причарувати не показавши свого обличчя? Авжеж, сперечатись не буду, вона відрізняється від інших принцес: ніхто з моїх знайомих дам не стріляє з лука, не їздить верхи, а тим більше не кидає ножі. Визнаю, і очі гарні має, але ось щось таки з нею не так! Щось вона приховує. Чому така холодна з усіма? Чому відмовляється від будь якого шлюбу? Я ж впевнений, що було багато гідних кандидатів, що ж тоді не так? Занадто горда та самозакохана? Ще й тепер Луї став одним з її причарованих цуциків всього за кілька днів. Досі не можу повірити у всю цю маячню. Але розбиратись з цим прямо зараз не вийде, бо оголосили прибуття перших гостей. І на моє щастя - це не були Бланшари, можливо та вередунка взагалі передумає приходити? 
Брат стояв біля дверей, привітно зустрічаючи своїх гостей, але я добре бачив, кого він насправді виглядає.. Я бачив його занепокоєння - і це дратувало найбільше. Зрештою, усі запрошені прибули вчасно і вже захоплювались архітектурою нашого палацу, а той довбень ще й досі стояв біля дверей та з надією чекав..
- Луї, гості чекають на нас. Чи не пора відкривати бал? - запитав я, підійшовши до нього та нагадавши його обов'язки.. 
- Пора..- сухо відповів той, ще раз, розчаровано поглянувши в бік тих дверей і вирушивши за мною..
Але тільки ми ступили кілька кроків, як позаду нас опинились дві знайомі постаті.. Ох, та невже ? 
- Принце Луї?! - гукнула та, яку я так "хотів" побачити, змусивши мого брата в ту ж мить розвернутись. Принцеса стояла у всій своїй красі: гарній сукні та цією самою, клятою шаллю. (Попри це, у Луї вже капала слина..) А поруч з нею принц Колін, якому, як я помітив, ми теж не дуже подобаємось.
- Ви навіть не уявляєте, який я радий вас бачити, принцесо! - одразу ж підлещується той, цілуючи її руку..
- Виникли незначні проблеми, просимо вибачення за запізнення! - промовив замість неї, її брат, на що мій відреагував щасливою посмішкою.. Ох, який йолоп. 
- Принце Антуан! - гукнула тепер і до мене, вклонилась на знак привітання, а тоді додала:- Рада вас бачити) 
- Навзаєм, принцесо! - сухо відповідаю, роблячи те саме.. 
- Проходьте) - радо запрошує всередину Луї, ніяк не приховуючи свого задоволення. Треба рятувати брата, поки не пізно. 
Коли вже всі гості, навіть непрохані, були у нашій залі та перешіптувались наскільки тут гарно та просторо, а Луї нарешті відлипнув від Дарії, можна було робити оголошення:
- Шановні гості! (беру ініціативу на себе) Ми з братом щиро раді вас бачити, нам дуже цінна ваша присутність. Раді познайомитись з кожним, і дякуюємо, що прийняли запрошення:) 
- Так, щиро дякуємо) - нарешті долучився і брат - А тепер, нехай розпочнеться бал! (Таке відчуття ніби він цього чекав більше, ніж всі присутні гості..) 
Джентельмени почали запрошувати своїх дам до танцю, а наш дорогий принц Сорель одразу ж погнав до Бланшарів.. (Біля них медом намазано, чи що?) Та я не розгубився і швидко подався за ним, щоб той не уткнув якусь дурницю. А то він останнім часом трохи не сповна розуму! Та щойно я наздогнав його, то помітив, що той різко зупинився.. Невже хтось встиг її запросити? І не помилився, Дарія кружляла із своїм братом, уникаючи з нами зорового контакту. От же ж хитре та загадкове дівчисько! Що цим вона хотіла показати? Свою неприступність? Чи небажання з кимось іншим танцювати? Попри це я із задоволеним обличчям, поплескав брата по плечу, мовляв, ще потанцюєш! (Ну так, з мене така собі підтримка, але якби дівчина була іншою, я б ще про щось подумав!) 
Зрештою, перший танець закінчився, і мій "бідолашний" братик, нарешті зміг підійти до Дарїї.. 
- Принцесо, подаруєте мені наступний танець? - завчасу бронює місце той..
- Якщо у вас немає іншої кандидатки, то залюбки) - схвально кивнула головою Бланшар, але ще й досі не відходила від свого брата.. 
Луї вдоволено посміхнувся та разом зі мною відійшов у сторону, поки його не відволікли граф та графиня Фондерляйн, залишивши мене самого. Чудово, якщо ця розмова затягнеться довше, ніж очікувалось, то моєму брату дуже пощастить і він знову не опиняється у лапах тієї відьми.. Тільки б граф мав серйозні питання, дуже серйозні!