Глава 4

Дарія: 
Ранок. Яскраве проміння сонця завітало у мою кімнату, зробивши початок цього дня просто чудовим. Ну а ви як думали, що я завжди прокидаюсь похмурою та не в настрої? Якщо хтось і справді так вирішив, то повинна розчарувати - я буваю різною: радісною до сьомого неба або понурою, як дощова погода.. Тому з хорошим настроєм, одягаюсь (нарешті вже без покоївки) та прямую до свого улюбленого місця в палаці - бібліотеки. У нас вона просто велетенська. (Сам король Бланшар, мій любий батечко, за моїм проханням наказав облаштувати велику бібліотеку..) Там сідаю біля вікна та насолоджуюсь тишею та книжковою атмосферою, яку буквально в ту ж секунду порушує покоївка, що принесла мені сніданок.. 
- Ще чогось бажаєте, ваша високість? - ніяк не втихомирюється та, чекаючи від мене ще якогось наказу..
- Нічого, дякую) - видавлюю із себе посмішку та знову повертаю свій погляд на недочитану сторінку, проте боковим зором помічаю, що покоївка стоїть на місці, тим самим порушуючи мою чудову, самотню атмосферу..
- Ви можете йти, я хочу побути одна..- м'яко промовляю до неї і нарешті, відкланявшись, вона покидає бібліотеку..Ось тепер можна і розслабитись. 
- Принцесо Даріє! - знову вривається моя покоївка, але цього разу із трохи схвильованим виглядом. От що могло статись за кілька хвилин? 
- Слухаю..- сухо відповідаю, відставляючи книгу в сторону, бо як я зрозуміла - спокійно почитати мені сьогодні не дадуть..
- До вас гості - принци Сорелі..- захоплено та поспіхом розповідає та, змушуючи мене раптово піднятись.. Знову вони? Ну якого дідька вони приперлись? Мало було екскурсії? 
- Принци? - перепитую, можливо покоївка щось наплутала і завітав тільки один Луї?! 
- Так, ваша високість. Принц Луї та принц Антуан. Вони чекають на вас у тронній залі.. - зрештою нічого не наплутала. Ох, а я так надіялась.. 
- Хутко неси мою шаль! - поспіхом наказую, але не поспішаю виходити з бібліотеки.. Попри неочікуваний візит я не збираюсь порушити свій план та показати обличчя. Особливо перед Антуаном, ось тепер хай вдавиться своєю цікавістю..( І тільки не судіть мене за мої ж слова.. Інколи і принцеса не може тримати всі емоції у собі.) 
- Ось ваша високосте! - буквально за кілька хвилин, нарешті з'являється покоївка із моєю шаллю.. 
Поспіхом одягаю її на обличчя, щоб не отримати дорікання від матері, чому ж я змушую своїх гостей так довго чекати?! Якби я мала волю, то б взагалі не з'являлася перед цими так званими гостями, але королева просто так, мені цього не подарує. Тому швидко спускаюсь сходами і в той же момент один із слуг голосно виголошує:
- Принцеса Дарія Бланшар! (Правда, ніколи не розуміла для чого всі ці урочистості? Вони б і без оголошення мене розпізнали..) 
Із наших м'яких крісел одразу ж схоплюються обидва Сорелі: Луї посміхається, а ось Антуан підозріло дивиться.. Невже я вже встигла зробити щось не так? 
- Принце Луї, принце Антуан - привітно дивлюсь на обох, роблячи реверанс.. 
Двоє роблять те саме, низько кланяючись, а потім Луї підходить ближче просячи моєї руки..
- Маєте розкішний вигляд, принцесо) - поцілувавши мою руку, радісно споглядає своїми зеленими очима..
- Навзаєм) - посміхаюсь, далі розуміючи, що вони цього не бачать..
- Радий вас бачити! - відгукується й Антуан, при цьому не зрушивши з місця. Я не могла відповісти тим самим, тому просто ввічливо кивнула головою..
- То що вас занесло сюди, панове? - цього разу питаю не я, а мій брат Колін, якому явно також не подобались ці Біба й Боба..
- Ваша сестра, принце..- мав би відповісти Луї, але натомість почувся голос його брата.. Авжеж, саме я їх сюди завела! Антуана в першу чергу взяла за руку та привела до нашого палацу! 
- В якому сенсі? - здивовано перепитує Колін, при цьому зрідка дивлячись на мене. Ох братику, ти гадаєш, що я розумію, що він зараз меле? 
- В прямому, принце) - нарешті втручається Луї - Цієї суботи я влаштовую бал на честь нашого з братом переїзду, і особисто хочу запросити вашу сестру! 
- Зрозуміло! - схвально киває мій братик і знову переводить на мене свій погляд, мовляв, з цим я нічого не вдію, не можна відхилити запрошення..
- Тож, принцесо Даріє, чи дозволите таку ласку, бути присутньою на моєму балу? - тепер вже звертаючись до мене, перепитує Луї, а я стою як вкопана, зиркаючи то на нього, то на Антуана.. 
- З радістю завітаю! - вдячно кланяюсь за таке "чудове" запрошення, в ту ж секунду згадавши про злість своєї матері, якби я його відхилила..
- Я особисто простежу, щоб моя сестра була на вашому балу, принце Луї - раптово мовив Себастьян -  Даріє:- тепер вже звернувся до мене, що не віщувало нічого хорошого -Покажи нашим гостям свою бібліотеку.
- Дякую, принце Себастьян! - відповів з вдячністю Луї, але все ж не забув і про мене - Даріє, якщо ви зараз не в гуморі, то не обов'язково показувати ніяку бібліотеку і ми з братом просто поїдемо ! (Та ви що, які ми милі! Звичайно, я могла так і зробити, але після цього влаштовувати скандал із Себастьяном, ой як не хочеться!) 
- Авжеж ні, проходьте, я залюбки все покажу! - м'яко промовляю, показуючи рукою до дверей, що ведуть до моєї бібліотеки..
Принци, навіть обоє, посміхаються та прямують за мною.. А коли ми опиняємось всередині, захоплено роздивляються все навколо. Авжеж, тут неймовірно. Мала честь облаштувати все, як захочу, тому всі і називають цю бібліотеку моєю. Тільки моєю! 
- І довго часу ви тут проводите, Даріє? - раптово запитує Антуан, на що, хоч і без великого бажання, відповідаю:
- Довго, навіть дуже довго! Це моє улюблене місце в палаці. - зізнаюсь принцам Сорелям..
- І не дивно, тут неймовірна атмосфера! - підтверджує мої слова Луї, змусивши вкотре посміхнутись.. 
- Ножами теж тут кидаєтесь? - жартома знову запитав Антуан. А не забагато питань на один день? 
- Авжеж ні! Таким граємось з братами на задньому подвір'ї! - серйозно відповідаю, стримуючи себе у бажанні, зробити його своєю мішенню..
- Матимемо честь з вами позмагатись? - тут вже долучається і Луї.. 
- Якщо не боїтесь програти, то залюбки! - знову посміхаюсь крізь шаль..
- А ви азартна принцеса! - задоволено посміхається той..
- Ви ще просто мене не знаєте) - далі продовжую дивно поводитись.. Що це зі мною таке? 
- Ви суцільна загадка! Навіть обличчя ще й досі приховуєте! - втручається Антуан, змушуючи мене отямитись та знову поводитись нормально. 
- Брате! - суворо мовив Луї, а тоді своїми зеленими очима спинився на мені - Я готовий дізнаватись про вас все більше і більше) (Ой, та невже? Почалась стадія залицяння? Чи це він так намагається вибачитись за свого брата?) 
- Мене зараз знудить! - показує своє невдоволення Антуан, а тоді продовжує:- Вибачте мені мою "скромність", але нам з братом вже час. Королівські справи чекають.
- Не смію вас затримувати. А і ще одне - ваша скромність гідна похвали! - саркастично відповідаю на його слова, а тоді додаю для Луї:- Ще раз дякую за запрошення, принце! 
- Чекатиму на вас! - з посмішкою мовив той та на прощання поцілував мою руку.. 
- Так, так! Чекатимемо з "нетерпінням"! - знову втрутився Антуан та з вдаваною посмішкою, разом із братом, покинув мою бібліотеку, а разом з цим і палац.. Досі не розумію, як ці двоє, можуть бути братами?