Глава 3

Антуан:
- Ви бажаєте, щоб я повторив питання? - запитально піднімаю брову при цьому не ховаючи своєї посмішки та отримуючи суворий погляд брата. Нехай, але весь цей час мене мучило це питання, і так чи інакше я знайду на нього відповідь, щоб брат не надумався одружитись із цією принцесою-загадкою..Знаю я, як йому легко навішати лапші на вуха..
- Ні, бажаю повернутись до свого палацу! - сухо відповідає та насупивши свої брівки, а блакитні очі так і виблискували від незадоволення та здивування..
- Даріє, вибачте мого брата, він не хотів вас образити! - в ту ж мить втручається Луї та підходить ближче до принцеси.. 
- Він не образив..- промовила вона, ігноруючи зі мною будь який зоровий контакт - Але краще закінчити цю екскурсію. Проте йому б не завадило повчитись у вас манер..
- Та невже? - різко реагую я, і додаю:- А може вашій високості слід повчитись спокійніше на все реагувати? 
- Антуане! - суворо зиркає брат, захищаючи цю дівчину-загадку..Та що ж таке? Встиг закохатись, навіть не побачивши її обличчя? 
- Принце, не треба..- м'яко мовила Дарія, на секунду торкнувшись руки Луї, а тоді, нарешті перевівши свій погляд на мене, продовжила:- Обов'язково навчусь! 
- Дозвольте хоч провести вас до карети..- далі підлещується брат. Ох, він здурів чи як? Вперше його бачу таким безглуздим! 
- Я і сама доберусь) - натомість відмовляється та, кланяється до Луї, а потім, при цьому не дивлячись, кланяється й до мене.. Ми з братом робимо те саме, і обоє проводжаємо принцесу здивованими поглядами. Точніше я - здивованим, а брат - підозріло спантеличеним. Ну гаразд, визнаю, дівчина легко може закрутити голову своїм голосом, розповідями, блакитними очима, при цьому навіть прикриваючи своє обличчя шаллю.. Але занадто горда ця панянка з гострим язичком, не на мій смак.. Точно не на мій! 
- Антуа, що на тебе найшло? - одразу ж запитав брат, щойно Дарія зникла з нашого поля зору..
- А що не так? Хотів дізнатись, що ховається за маскою. Хіба тобі не цікаво? - здивовано зиркаю на нього..
- Цікаво звичайно! Але ти не міг тримати свої бажання при собі? - продовжує гніватися той.. І це явно не добрий знак. Авжеж, Луї добра душа, але не настільки, щоб заступитись за дівчину, яку знає всього два дні..
- Не міг. Вона тобі не видається підозрілою? Чому ховає обличчя? Що може приховувати? Шрам? Поранення? Чи просто не така гарна, як її описують? - ставлю безліч питань, на які, як не дивно, брат знову найшов відповіді:
- Не мели дурниць! Якби була страховиськом, до неї б не зїждалось стільки кавалерів.. Та й взагалі..
- Що взагалі? Закохався в неї? - підколюю, але в думках чомусь серджусь..
- Не так однозначно, але щось в цій Дарії таки є..Хіба ти бачив колись принцесу, яка стріляє з лука чи кидає ножі? - із захопленням питає той.
- Гаразд, тут ти правий! Але брате, будь певен, я не дам тобі зробити помилку! - попереджаю свого родича, що так легко я не віддам його у руку цій загадковій Дарії. Нізащо! Хай навіть не надіється! 
- Знаю, брате, знаю) - посміхається він та ще раз, підозріло, глянувши туди де зникла принцеса, прямує до нашої карети..
Ох, не подобається мені це все, сильно не подобається. Якщо Луї закохається в цю дівчину, будуть проблеми.. Не впевнений, але чуйка підказує, що не все так просто і ця Дарія Бланшар явно щось приховує..От тільки би дізнатись, що саме, поки не пізно. Поки брат зовсім не здурів та не вирішив з нею одружитись. 
Дарія:
Як світ носить таких самозакоханих, самовпевнених та нахабних людей? Як цей Антуан може бути братом Луї? От справді, як? Хоч і знаю я принца Сореля всього два ні, але можу впевнено заявити, що ці двоє - явні протилежності, хоч і однаковий колір очей.. Луї - врівноважений, спокійний, виглядає добрим та чесним, вихований, не ставить дурних чи незручних питань, стежить за своєю поведінкою, манерами, можливо навіть не відрізняється від всіх інших залицяльників, проте має свої відмінності..А ось Антуан, попри свою харизму, занадто імпульсивний, неврівноважений, важко стримує емоції, зухвалий, нахабний (так, так - все це я помітила з першої зустрічі, з першого погляду..) хоч визнаю, симпатичніший за свого брата, але точно не більше..
- Як прогулянка, ваша високосте? - питає кучер, щойно я опиняюсь біля карети та відчиняє двері..
- Якби я хотіла цієї екскурсії, то б можливо сказала, що все чудово, а так - нормально! - не приховую відповіді і нарешті опиняюсь в кареті..Хочу додому, почитати книгу чи поїздити верхи, але точно не проводити такі безглузді екскурсії.. 
- Даріє? Щось ти швидко повернулась?! - на порозі замку одразу ж зустрічає королева..
- І я вас рада бачити, мамо! - знімаю шаль та посміхаюсь..
- Не заговорюй мені зуби.. Принцу не сподобалось наше місто? Чи в нього були невідкладні справи? - продовжує непокоїтись та..А хто тоді за мене буде хвилюватись? Нікому не цікаво як я себе почуваю? Чи ніхто не образив королівської доньки? Тільки за Луї згадали! 
- Марсель не може не подобатись! - стверджую, бо наше місто найкраще - Принц Сорель був із своїм братом Антуаном, в них виникли важливі справи..(звичайно не розповідаю, що сталось насправді..) 
- Чудово, все чудово..- ніби з полегшенням мовила мама, а потім відвівши мене подалі від слуг, прошепотіла:- Принц Луї не казав, коли завітає до нас знову? Тебе не запрошував до свого палацу? (Авжеж, їх хвилює тільки це..Невже я настільки їм набридла, що вони хочуть швидше мене спекатись?) 
- Вони поспішали, не встиг..- байдуже відповідаю, але в думках радію, що цього не сталося..
- Гаразд, це нічого! Почекаємо трохи..А якщо ні, то вигадаємо привід зустрітись.. Батько придумає причину, щоб запросити їх до нас..
- Їх?? - здивовано піднімаю брову.
- Авжеж, братів Сорелів. Нам також слід познайомитись із братом принца..- захоплено відповідає та, ніби на тому Антуану приклеїна ікона, що її так треба побачити.. А я тільки потішила свої думки, а мама як завжди в них покопалась та зробила по іншому... І тепер ці Сорелі не просто будуть частими гостями нашого палацу, а й непроханими гостями моїх найстрашніших кошмарів..