Глава 1

Дарія: 
- Ваша високість, не ворушіться, вам потрібно затягнути корсет! - просить покоївка, одягаючи на мене сукню..
- Я ж задихнусь! - відповідаю, ледве тримаючись на ногах. Клята аудієнція! Клятий принц! Бачитись йому зі мною захотілось, ще й мама із своїм запрошенням..
- Донечко, принц Луї прибув. Ти вже готова? - за дверима почувся голос королеви, яка з більшим нетерпінням ніж я, чекала на його високість..
- Ще трохи..- сухо відповідаю я..
- Даріє, якщо менше бурмотітимеш, то Луї з першого погляду в тебе закохається.. - захоплено розповідає матінка.. Ох, краще б забув сюди дорогу, ніж таке..
- Принцесо, ви неймовірна! Розіб'єте серце бідолашному принцу! - коли королева пішла, свої компліменти почала сипати покоївка.. 
- Ти підготувала мою шаль? - натомість запитую, ігноруючи будь які лестощі.. 
- Так..але, ваша високість, навіщо? - запитала вона, не розуміючи мого задуму..
- Побачимо, як принц закохається в мене, якщо не буде бачити мого обличчя! - з хитрою посмішкою відповідаю, одягаючи шаль, що прикривала майже все обличчя, залишаючи на виду тільки очі.. Покоївка й досі стоїть ніби прикута до землі у здивуванні.. 
- Неймовірно! - досі дивується моїй затії, але звичайно не критикує в моїй присутності.. Але байдуже, хай думає, що хоче! А цей Луї, не побачить мого обличчя ні зараз, ні будь коли..Ось тоді і поговоримо про кохання! 
Луї:
Прибув в інше місто і одразу ж отримав запрошення від самої королеви Бланшар. Такі потрясіння зі мною траплялись, але не настільки часто. А тут, тільки заселився і одразу ж в королівський палац.. Дивина..Перед тим я розпитав гінця про королівську родину, і виявилось, що донька короля - Дарія Бланшар - відома на всю Францію своєю красою, стриманістю, а головне відмовою від будь якого шлюбу..Що ж це як не джекпод? Цікаво ж поглянути на славнозвісну красуню, ще й отримавши персональне запрошення.. 
На наступний же день вирушаю до палацу Бланшар, де мене гостинно зустрічають брати тої прекрасної дами..
- І надовго ви до нас, принце Луї? - запитав, після знайомства, принц Себастьян..
- Гадаю, що так! Планую тут поселитися! - впевнено відповідаю, проте ще досі виглядаю ту принцесу..
- Її високість, принцеса Дарія Бланшар! - після моїх роздумів, раптово вигукнув слуга, змусивши мене піднятись.. 
Дама плавно пересувалась сходами, на ній гарна й дорога сукня і обличчя замасковане шаллю.. Дивно, про це мені ніхто не розповідав.. Невже славнозвісна красуня не така вже й красуня.. Та попри це, підходжу до Дарїї та простягаю свою руку:
- Принц Луї Сорель, до ваш послуг принцесо) 
- Дарія Бланшар..- сухо відповіла вона та присіла поруч.. Зрештою про гордість не збрехали, але все ж таки це мене хвилює найменше.. 
- Вам тут подобається? - нарешті запитала Дарія, але тільки для "треба". 
- Ще не встиг всюди побувати та роздивитись! - констатую факти..
- Ох, це прекрасно! - раптово скрикнула королева - Наша Дарія зможе провести вам екскурсію. (Ну так, я бачу велике "бажання" на її обличчі..) 
- Якщо принцеса буде така ласкава, буду вдячний! - з посмішкою дивлюсь на королеву Бланшар..
- Можливо мені краще піти, щоб не заважати вам говорити про мене? - зненацька піднявшись, запитала принцеса навіть не дивлячись у мою сторону. 
- Даріє сядь! - стримано мовив її брат, якому явно це не сподобалось..
- Вибач любий брате, але я все ж піду! - зробивши реверанс, відповіла натомість вона..І звичайно вже була готова йти, але все ж таки я дозволив собі зупинити:
- Принцесо, якщо я вас цим образив, то прийміть щирі вибачення! 
- Ну що ви..не ускладнюйте собі життя принце! - зіниці її очей трохи збільшились, ніби вона посміхалась.. І що це за натяк такий? Її веселять мої вибачення? Чи вона настільки рада, що зможе покинути мою компанію? Дивна дівчина, дуже дивна і яку я ніяк не зміг зупинити, тільки мовчки стояти і спостерігати за тим, як вона піднімається сходами, а згодом зовсім зникає з моїх очей, залишаючи по собі дивні відчуття..Ні, точно не симпатію, в більшості - здивування і не розуміння того, що сталося. 
- Вибачте поведінку моєї сестри - раптово гукнув Себастьян - Інколи вона не передбачувана!  (Ну так, я це помітив..) 
- Принцеса має на це повне право! - чомусь захищаю та виправдовую її високість, після такого фіаско.. 
- Авжеж! - схвально кивнув головою інший її брат - принц Колін..
- В кожного бувають погані дні..- тепер виправдовує і королева - Але я більше ніж впевнена, принце Луї, що завтра Дарія з радістю проведе вам екскурсію нашим королівством.. (Ну так, так з "великою радістю"..) 
- Матиму за честь! - роблю низький уклін її величності, а тоді додаю:- Дякую за гостинність, проте мені вже час, Антуан зачекався! 
- Не будемо затримувати! - знову промовив принц Колін. Видно я йому не сподобався, так само як і Дарії, але байдуже - я не збираюсь подобатись усім! 
Наостанок ще кланяюсь королеві, приймаю рукостискання від Себастьяна і аж тоді, ще досі з повним здивуванням, вирушаю до свого палацу, де мене надалі переслідували думки про поведінку принцеси, чи точніше чому вона прикрила своє обличчя?