Розділ 7

Повернення зі Скелі Вітрів було тихим. Я відчувала втому в кожному м'язі, але всередині мене горіло нове відчуття — впевненість. Моя Тінь більше не здавалася чужою. Вона була частиною мене.

Гаудзюн ішов попереду, його кроки були беззвучними. Раптом він зупинився. Його плечі напружилися, а повітря навколо стало холодним.

— Виходь, посланцю, — кинув він у порожнечу лісу. — Твій запах дешевих пахощів псує аромат хвої.

З-за дерев з’явилася постать. Це був молодий хлопець у білих шатах Храму, яких я так боялася раніше. Він виглядав наляканим, але в руках тримав золотий таріль із вишуканим глечиком та двома кубками.

— Велика Айріс... — пролепетав він, схиляючись так низько, що мало не впав. — Ваша сестра, Верховна Жриця Сухе, просить вибачення за непорозуміння. Вона каже, що серце її болить через вашу сварку. Вона прислала це вино «Місячного спокою» на знак примирення.

Я зробила крок вперед, але Гаудзюн перегородив мені шлях рукою. Його очі звузилися, перетворюючись на вертикальні зміїні зіниці.

— Сухе прислала вино? — перепитав він з крижаною усмішкою. — Як люб'язно з її боку.

Він підійшов до хлопця, взяв глечик і повільно налив вино в кубок. Рідина була прозорою, як сльоза, і пахла квітами персика.

— Айріс, як ти думаєш, чи варто нам пити за здоров'я твоєї сестри? — запитав він, дивлячись на мене.

Я подивилася на вино, а потім на стрічку на своєму зап'ясті. Вона почала злегка стискати мою руку, наче попереджаючи.

— Моя сестра ніколи не віддає нічого просто так, — твердо відповіла я. — У цьому вині або отрута, або прокляття.

Гаудзюн засміявся — це був низький, небезпечний звук. Він підніс кубок до обличчя хлопця-посланця.

— Пий, — наказав він.

Хлопець зблід так, що став схожим на мертвяка. Його губи затремтіли.

— Я... мені не дозволено... пані Сухе сказала...

— ПИЙ! — голос Гаудзюна пролунав як удар грому.

Хлопець не встиг відповісти. Кубок у руках Гаудзюна раптом спалахнув чорним полум'ям. Вино перетворилося на чорних магічних змій, які кинулися на посланця. У ту ж мить «хлопець» почав змінюватися — його людська подоба розпалася, відкриваючи справжній вигляд: це була магічна лялька з паперу, наповнена темною енергією Сухе.

— Вона хотіла помітити тебе, Айріс, — прошепотів Гаудзюн, розчавлюючи паперову ляльку в кулаці. — Це вино мало стати маяком. Де б ти не була, її вбивці знайшли б тебе за запахом цієї магії.

Я відчула, як по спині пробіг холодок. Вона не просто хотіла мене вбити — вона хотіла перетворити моє життя на нескінченне полювання.

Гаудзюн підійшов до мене. Він взяв моє обличчя у свої холодні долоні.

— Вона зробила велику помилку. Вона торкнулася того, що належить мені.

— Я не річ, щоб належати комусь, — тихо сказала я, хоча серце калатало як божевільне.

— Знаю, — відповів він, і на мить у його очах промайнуло щось схоже на повагу. — Але поки ти моя обраниця, кожен, хто зазіхає на твоє життя, має справу зі мною. Ми не будемо чекати наступного дарунка. Завтра ми самі зазирнемо в її сни.

Я кивнула. Дев'яте життя вчило мене головному: найкращий захист — це напад. І з Богом-Змієм за спиною я більше не боялася тіней своєї сестри.