Розділ 6

Скеля Вітрів виправдовувала свою назву. Коли ми піднялися на вершину, вітер там був настільки сильний, що здавався матеріальним — він бив у груди, наче невидимий велетень. Позаду мене розкинувся ліс, а попереду була лише безкрая прірва, затягнута туманом.

Гаудзюн стояв на самому краю, його чорні шати тріпотіли, але сам він був непохитним, наче частина скелі.

— Твоя Тінь — це не просто слуга, — промовив він, не обертаючись. — Це твоє відображення. Якщо ти боїшся, вона буде слабкою. Якщо ти вагаєшся, вона тебе зрадить.

Раптом туман у прірві почав згущуватися. Я почула скрегіт кігтів об камінь. Зі скелі виповзла потвора, від якої в мене застигла кров: Крижаний Горгул. Величезний, із прозорими, наче лід, крилами та очима, що світилися мертвотним синім вогнем. Це був один із елітних вартових Храму.

— Старійшини прислали свою "шукачку", — холодно зауважив Гаудзюн. — Вони хочуть повернути свою власність. Бийся, Айріс. Тільки ти і твоя Тінь. Я не втручуся, навіть якщо вона почне розривати тебе на частини.

Горгул видав пронизливий крик і кинувся на мене. Я ледь встигла відскочити, відчуваючи, як холод від його крил обпікає шкіру. У минулих життях я б закричала і чекала, поки Тигр закриє мене щитом.

— Ні! — вигукнула я сама до себе. — Більше ніяких щитів!

Я зосередилася на відчутті шовкової стрічки на зап'ясті.

— Тінь! До мене! — наказала я.

Моя чорна копія миттєво виросла з-під ніг. Вона не була просто силуетом — вона стала об’ємною, її руки перетворилися на гострі леза. Коли Горгул знову кинувся в атаку, моя Тінь зустріла його в повітрі.

Це був дикий танець. Я рухалася на скелі, наносячи удари мечем, а Тінь повторювала мої рухи в повітрі, розриваючи крижану плоть монстра. Я відчувала кожен її удар, наче власний. Коли Горгул поранив Тінь, я відчула різкий біль у плечі, але це лише додало мені люті.

Я побачила момент слабкості монстра. Його крижане серце було відкрите.

— Тепер! — закричала я.

Я зробила випад вперед, а Тінь, наче чорна блискавка, прошила Горгула наскрізь. Монстр розсипався на тисячі крижаних осколків, які миттєво розтанули на вітрі.

Я впала на одне коліно, важко дихаючи. Моя Тінь повільно повернулася до моїх ніг і знову стала простою плямою на камені.

Гаудзюн підійшов до мене. Він не подав мені руки, але в його погляді було щось, що змусило моє серце завмерти.

— Ти вперше вбила те, що тебе лякало, — сказав він, дивлячись на осколки льоду. — Але пам’ятай, Айріс: Храм не пробачає втрати своїх вартових. Тепер вони знають, що ти не просто втекла. Вони знають, що ти стала загрозою.

Він наблизився так близько, що я відчула тепло його тіла.

— Сухе тепер не просто заздрить тобі. Вона тебе боїться. А налякана жінка з владою — це найнебезпечніша істота у світі.

Я підвелася, відчуваючи, як магія Тіні в моїх жилах стає стабільнішою.

— Нехай боїться, — відповіла я, дивлячись у прірву. — Я тільки починаю.