Розділ 3

Сон після тренування Гаудзюна не був схожий на відпочинок — це було провалля в темряву, де м’язи відновлювалися під дією його магії. Коли вранці я вийшла до водоспаду, моє тіло все ще нило, але в руках з’явилася незвична легкість.

Я тільки-но взяла свій важкий тренувальний меч, як ліс навколо раптом затих. Птахи перестали співати, а вітер приніс запах, який я впізнала б із тисячі — аромат дорогих парфумів із присмаком малини та... лицемірства.

— Айріс! Сестричко, ти тут?

З хащів вийшла Сухе. Вона виглядала бездоганно в своїй шовковій сукні, яка зовсім не пасувала до дикого лісу. Позаду неї, розсуваючи гілки могутніми плечима, йшов Тигр. Той самий, хто вісім життів поспіль клявся мені у вірності, а потім залишав помирати. Його погляд був сповнений зверхньої жалісті.

— Ох, Айріс, поглянь на себе! — Сухе сплеснула долонями, а в її очах проблиснула зловтіха. — Ти вся в сажі, твої руки... вони стали такими грубими. Невже цей жахливий змій змушує тебе працювати?

Тигр зробив крок уперед, поклавши руку на руків’я свого золотого меча.

— Досить цього божевілля, Айріс. Я прийшов забрати тебе. Старійшини кажуть, що ти була не в собі, коли обирала цього черв’яка. Я пробачу тобі цю витівку. Повертайся, і я знову зроблю тебе своєю нареченою.

Я відчула, як усередині мене закипає щось гаряче. Раніше ці слова змусили б моє серце битися частіше. Раніше я б повірила. Але зараз я бачила, як Сухе злегка торкнулася ліктя Тигра, і як він миттєво напружився, реагуючи на її жест. Стара гра почалася знову.

— Я не повернуся, — мій голос пролунав спокійно, але твердо. Я навіть не опустила меч.

— Ти не розумієш, на що себе прирікаєш! — вигукнув Тигр, роблячи крок до мене. — Ця істота, яку ти обрала... вона не захистить тебе. Вона лише погубить твою репутацію і твоє життя!

— Ти назвав мене «істотою»? — голос Гаудзюна пролунав нізвідки, змусивши Тигра здригнутися і миттєво оголити зброю.

Мій вчитель вийшов із тіні дерев. Він не поспішав, його кроки були беззвучними, але сама земля навколо нього, здавалося, замерзала. Сухе миттєво сховалася за спину Тигра, зобразивши на обличчі смертельний переляк. О, я знала цей погляд — зараз вона почне грати роль жертви.

— Відійди від неї, демоне! — гаркнув Тигр. — Айріс під моїм захистом!

Гаудзюн навіть не подивився на нього. Його золоті очі були прикуті до мене.

— Айріс, — тиха команда. — Твоє тренування не закінчене. Вижени їх із мого лісу.

— Що?! — Сухе визирнула з-за плеча воїна. — Айріс, ти чуєш? Він хоче, щоб ти напала на власну сестру та свого судженого! Він справді монстр!

Я подивилася на Тигра. На чоловіка, який вісім разів бачив, як я вмираю. Потім на Сухе, яка вісім разів посміхалася над моїм тілом. Я міцніше стиснула руків’я меча.

— Він не монстр, — сказала я, піднімаючи зброю. — Він єдиний, хто дав мені шанс захистити себе. А ти, Тигре... ти ніколи не захищав мене. Ти захищав лише своє его.

Я зробила випад. Це не був витончений рух нареченої, це був удар, якого мене навчив Гаудзюн — важкий, прямий і безжальний. Тигр ледь встиг заблокувати його своїм золотим мечем. Дзвін сталі рознісся лісом.

— Ти напала на мене? — у його очах з’явився справжній гнів. — Заради цього змія?!

— Заради себе! — вигукнула я, наносячи другий удар.

Я бачила розгубленість на його обличчі. Він не очікував, що «слабка Айріс» зможе хоча б зрушити його з місця. Сухе закричала, але цього разу її крик не викликав у мене нічого, крім огиди.

Гаудзюн стояв осторонь, склавши руки на грудях. Я відчувала його погляд. Він не втручався. Він чекав, чи зможу я розірвати ланцюги свого минулого сама.

— Забирайтеся, — просичала я, спрямовуючи вістря меча в груди Тигра. — Наступного разу я не буду цілитися в обладунки.

Тигр глянув на мене, потім на Гаудзюна, і я побачила в його очах страх. Він зрозумів, що я більше не належу його світу.

— Ти пошкодуєш про це, Айріс! — кинув він, хапаючи Сухе за руку і швидко відступаючи в хащі.

Коли їхні кроки затихли, я впустила меч. Руки знову тремтіли, але цього разу не від утоми, а від адреналіну.

— Непогано, — Гаудзюн підійшов ближче. Він провів пальцем по моїй щоці, витираючи краплю поту. — Але ти вагалася на частку секунди, коли дивилася на сестру. Наступного разу ця секунда може коштувати тобі голови. Продовжуємо. Десять тисяч помахів. Тепер — з магічним обтяженням.

Я кивнула. Минуле пішло, залишивши по собі лише холодний попіл. Мій шлях тільки починався.