16.

І вже за годину після повернення з каплиці я знову бігла до чаклунки.

- Те зілля не спрацювало, - кидаючи мішечок із золотом на стіл, захаращений різним начинням, суворо гаркнула я. – Дай щось сильніше, надійніше.

- То й було саме надійне, - недобре всміхнулася стара жінка із довгим сивим волоссям, зібраним у високий пучок на потилиці.

- Але пані й далі носить в собі дитину, а час іде, і треба щось негайно робити.

- Я зробила усе, що змогла, то вже не мої проблеми.

- Але ось золото.

- Можеш його забрати собі.

Я стояла й дивилася на цю бридку потвору, що знущально всміхалася до мене щербатим ротом, а всередині наростала дика лють.

- Ти знаєшся на цьому гарно, - просичала я, - і маєш вигадати спосіб позбутися вагітності, в іншому разі… в іншому разі я дотла спалю хатину!

- Спали, - захихотіла відьма. – Тоді, кицько, згориш у цій хаті сама.

- Сама ти кицька!

 Я черкнула сірником – чаклунка різко махнула перед моїм обличчям рукою - і я раптом побачила себе посеред кімнати, а ця мерзенна жінка стояла за вікном. Стіни будинку поступово зсувалися, стеля ставала нижчою, а мої ноги майже по коліна вгрузали в долівку, так що як я не намагалася, не могла зрушити із місця. Мною заволодів страшенний жах, я почала розмахувати руками, відкривала рота, але замість слів звідти вилітало то куряче кукурікання, то голосне нявчання - від того ставало ще страшніше.

Тим часом моє тіло було в землі по груди, стеля тиснула на маківку, чаклунка ж стояла у величезному вікні напроти й махала пальцем із величезним чорним нігтем, немов знущаючись.

Я вже вирішила, що мені прийшов кінець, востаннє вдихнула розпечене аж до вогню повітря, подумки попрощалася із моєю милою панею й прикрила важкі повіки.

- То що, смалена кицько, все ще маєш намір спалити мою хату? – почула біля вуха й розплющила очі.

Все раптом стало на свої місця, я стріпнула головою, проганяючи ману, ображено підтисла губи.

- Не буду нічого палити. Та й це, як бачу, неможливо. Але ти маєш мені допомогти. Що ще можна зробити, крім зілля, аби вигнати з утроби пані небажану дитину?

- Можу спробувати, - хрипко промовила чаклунка. - Принеси забруднену спідню білизну, пасмо волосся, ложку слини, рідку кров, трохи шкіри, кістку…

- Чию кістку?

- Від жінки, яка хоче позбавитися дитини.

- Ти, мабуть, з’їхала із глузду, бо як можна дістати з живого тіла кістку?

- Підійде й шматочок зуба.