Глава 15. Перехід був занадто довгим

Поглянувши у бік лорда Крайза, я помітила, що той тримає долоню витягнутою у мій бік, і це синє марево просочується із каменя на його перстні.  

Одночасно я відчула бажане звільнення - з мене випорснула змія.

 Зцілитель Ордену вхопив її за хвіст, і я побачила химеру, подібну до якої вже зустрічала у коридорах обителі, коли йшла на хибну посвяту із коханим пані Ангелки – рептилія із обличчям навіженої жінки. Тепер вона тримала у вишкіреній пащі яскраво-червону вогнисту квітку.

Невже вона витягнула її із мене, із мого лона?

Знову в свідомості зринув образ брата Домініка і його солова про пахощі моєї квітки.

То он яка вона насправді?

-   Цноту підтверджено, - тим часом сипким голосом пробурмотів Агазус Пцунус, вручаючи жезл жінці-змії та саджаючи її до кошика, турботливо притискаючи до свого живота.

 Двоє ченців миттю звільнили мене з полону, порозпускавши ремені та розщебнувши кайданки.

Я підхопилася, немов ужалена, та, відіпхнувши одну зі служниць, які кинулися до мене, аби допомогти підвестися, розправивши халат, побігла у двері ванної кімнати, згораючи від сорому.

В моїх очах все стояла червона квітка.

- Як це таке може бути? – шепотіла я, сидячи просто на підлозі та ковтаючи сльози пекучого сорому, що струмками збігали по щоках. – Невже вона була всередині мене? Пані Ангелко, рятуйте.

Я не пам’ятаю, як довго сиділа на підлозі, дивлячись у одну точку – світлу пляму на стіні, яка виявилася сонячним відблиском. Аж раптом на неї впала тінь, і я отямилася, нерозуміюче озираючись довкола.

- Леді Мойро, - тихенько обізвалася до мене Міума, і я здригнулася, побачивши її обличчя так близько від свого, що можна було гарно роздивитися смуги татуювання, напівпрозорі золотисті вібриси й навіть веснянки,- вам потрібно переодягнутися.

- Мені? – я хапливо підвелася з підлоги, пройшла кілька кроків та обперлася спиною об стіну.

- Сестра Урсула принесла кілька суконь на вибір. А потім на вас чекають у каплиці Глухого Милосердя.

- Хто чекає?

- Тепер вашим обов’язком буде щоденне відвідування обідніх мес.

- Не думаю, - видихнула я, чітко поставивши собі за намір втекти звідти за першої ж нагоди.

У спальні на мене чекала струнка красуня у темно-червоній мантії, довге біляве волосся в’юнилося по її пласких грудях, а каптур був відкинутий з обличчя, звісно, воно теж мало татуювання кішки. Зелені байдужі очі мигдалеподібного вирізу, кирпатий ніс, вуста яскраво зафарбовані в рожеве, тоненька смужка шраму від верхньої губи до носа...

Щойно я увійшла, сестра Урсула поштиво схилила голову, мовчки підійшла до ліжка й вказала на три барвисті плями, що виявилися сукнями – темно-сапфірова, багряна та кольору пожовклого листя, із зеленою облямівкою.

- Вітаю, леді Мойро, -її голос був глибоким, гортанним,- оберіть за своїм смаком.

- Ось ця, - показала я на сукню, яка здалася мені найбільш скромною: якщо втікатиму з каплиці, аби була менш помітною.

Не встигла я опустити долоню, сестра Міума хутко зняла із мене халат, у якому я все ще була одягнута. Я присоромлено затулила долонями груди та звела коліна, глибоко вдихнувши, аж до запаморочення.

- Навіщо ти так?! – видихнувши, скрикнула я, пригадуючи, що коли переодягала свою пані, то та завжди ховалася за ширму, і якщо я тепер була така велика птаха – невже дозволено виставляти моє оголене тіло на загальний огляд!

- Дозвольте, - не звертаючи уваги на моє зніяковіння, Міума заметушилася, стріпнула білим мереживом та шовком, присіла біля моїх ніг та поглянула знизу-вгору, - допоможіть мені вас одягнути.

- Та я можу й сама! – звереснула я, вихоплюючи із її рук білизну, що була тоненькою, як у пані Ангелки, немов зіткана павуками, аж страшно було порвати.

Не маючи вибору, я переступала з ноги на ногу, хитаючись, немов від оп’яніння.

- Майбутній величній леді не слід…

- Я поки що не велична!

 Все ж таки наполігши на своєму, хоча й зустрічаючи опір, я вдягнула на себе панталони, обгорнула стан двома атласними стрічками, хутенько пірнула в топ, прикривши опуклості грудей, підтягнула вгору нижню спідницю, дивуючись, які легесенькі під сподом шлярки.

- Ця сукня вам справді личитиме, - сестра Урсула рушила до мене, несучи на витягнутих руках справжній витвір мистецтва кольору літньої трави – аж я пошкодувала про свій вибір, бо не відразу помітила, що тканина сукні насправді густо прошита золотими нитками, і їх блиск точно привертатиме до мене зайву увагу, ніжно-помаранчеве мереживо утворювало контраст.

- Ні, мабуть, краще візьму синю, - проігнорувавши білявку, обминувши її, я підійшла до ліжка та вхопила темно-сапфірову оксамитову сукню, яка здалася мені більш скромною та непомітною.

Та де!

Коли я винесла її на світло та притулила до себе, побачила тьмяно-сріблисті шовкові смуги, що, впереміш із чорним мереживом, тягнулися знизу-вгору, утворюючи захопливе враження розкоші.

- Ой… ця теж не підійде.

- Тоді бордова?

- Та, що в руках…

 Високий вузький комір трохи стискав мою шию, але я сама защебнула його на всі дрібненькі ґудзики. Сестра Урсула, спритно орудуючи пальцями, гребінцями та шпильками, заколола моє волосся, прикрасивши зачіску золотисто-рудою вуалеткою на обідку, так що було гарно видно мої котячі вуха.

- А це навіщо? – я хотіла зняти із себе цю дурнувату вуаль, але Міума мене спинила.

- Леді Мойро, не створюйте зайвих проблем, будь ласка, спробуйте призвичаїтися.

- Призвичаїтися… - крізь міцно стиснуті вуста видихнула я, дозволяючи служниці одіти на мене зелену мантію й, аби хоча б щось контролювати, накинула широкий каптур, майже повністю сховавши обличчя.

- Ваші вуста, - проявивши неабияку спритність, Міума мазнула по моїх губах чимось липкий та пахучим.

- Черевики, - сестра Урсула підсунула мені під ноги м’якенькі сап’янці, розшиті різнокольоровими камінцями, на високих підборах.