Глава 14. Досі була служницею

 Дві жінки із клану кішок мовчки стояли біля дверей. Я несміливо сіла у крісло поряд із вікном, поклала долоні на коліна і почала розглядати свої довгі нігті. Знову в моїй уяві з’явилося делікатне обличчя пані Ангелки, тільки чомусь тепер воно мені вже більше не подобалося.

- Все ж таки досі я була тільки служницею, - тихенько зітхнула я, піймавши своє відображення у дзеркалі напроти: персикового кольору пухкий халат, вільно розпущене волосся, гострі верхівки вух, чорні брови, матова шкіра… я милувалася собою та розправляла плечі, приміряючи на себе роль володарки. А що, я виглядала досить непогано! Відкинувшись на спинку крісла, я заклала нога на ногу, оглядаючи інтер’єр – невже я й справді тут за господиню?

Почулися тверді кроки – і до кімнати увійшов лорд Вазеріс Гарс Крайз. Цього разу чоловік був одягнутий у чорний оксамитовий піджак, штани вузького крою щільно прилягали до його міцних гін, холяви чобіт туго обтягували литки, чорне лискуче волосся було зав’язане у хвіст на потилиці, широкі груди прикрашала нашивка у вигляді котячої лапи й такий же кіготь, як і в мене. Слідом за Великим Магістром, схиливши голови та сховавши обличчя під широкими каптурами, тримаючись трохи позаду, увійшло двоє ченців у сірих рясах. Ще один – кульгавий старигань, зі страшенно спотвореним обличчям, ніс перед собою закритого кошика, притискаючи його до грудей.

Побачивши процесію, я миттю підхопилася на рівні ноги, від несподіванки мої щоки спалахнули.

- Великий Магістре, це ви? – не розуміючи, як мені слід поводитися, я вчинила як звикла – рівно стояла перед чоловіком, пильно вдивляючись в його обличчя, уважно вслухаючись у інтонацію голосу, намагаючись зрозуміти бажання, настрій, та готова за першим покликом виконати будь-який наказ.

- Леді Мойро, я розумію, що насьогодні для вас забагато випробувань, проте мусите пройти ще одне.

- Ще одне випробування? – більше з цікавості спитала я.

- Вас огляне комісія. Ляжте, будь ласка, на ліжко.

- Тобто? Як це – огляне? – моєму здивуванню не було меж. – Про що ви хочете дізнатися? Може, чи я здорова? Так от, я цілком здорова, лікар моєї пані систематично мене обстежував, бо, знаєте, я прислуговувала в покоях, і вся обслуга…

Поки я все пояснювала, ні служниці, ні двоє ченців й не ворухнулися, лорд Вазеріс Гарс Крайз лиш здивовано зводив бровами та гмикнув, коли я згадала про свою належність до обслуги. Тим часом потворний старий із кошиком наблизився до мене майже впритул.

- Леді Мойро, - заскрипів він. - Дозвольте відрекомендуватися, Агазус Пцунус, брат-зцілитель Ордену Срібного кігтя, головний лікар.

Я чемно вклонилася – завжди шанувала лікарів, а також повивальниць, травниць та знахарок.

- Ви можете посвідчити, що ви – чесна й чиста дівиця?

- Звісно, - ще більше спаленіла я й притиснула долоні до грудей – в уяві невідь-чому виник образ брата Домініка.

- І ви не мали жодних близьких стосунків із чоловіками?

- Ні, не мала… - я пригадала пані Ангелку й подивувалася: а справді, як це мені вдалося поряд із такою незалежною жінкою майже до двадцяти років вберегтися від тілесної спокуси? Адже я бачила немало, і коли б тільки забажала, досі могла мати безліч коханців.

- Це добре, - підсумував старий, струснув кошиком та озирнувся у бік комісії.

 Здалося, що лорд Крайз видихнув із полегшенням, кивнувши головою.

- Але маєте розуміти, що у зв’язку з тим поважним становищем, яке ви от-от займете, мусите бути чисті, немов сльоза, - дуже швидко заговорив Агазус Пцунус, все активніше погладжуючи покришку свого кошика, - тому лише одного вашого свідчення, на жаль, замало, нам потрібно переконатися наочно.

- Потрібні якісь свідки? – спитала я, наївно думаючи, що зараз поставлю свій підпис на папірці, а потім ще назву імена людей чи щось таке.

- Дозвольте просто зараз, у присутності членів комісії та поважного лорда Вазеріса Гарс Крайза отримати незаперечні докази вашого дівоцтва.

- Гм… Дозволяю, - «хто б мене послухав»?

- Вмощуйтеся на ліжку, - старий зробив дуже дивний жест – залізши рукою під складки свого одягу, ритмічно там порухав.

- І що?... – від подиву я округлила очі: невже він ляже зі мною, як з жінкою? Бо саме так я тоді й зрозуміла його слова – через другу безсонну ніч поспіль моя свідомість трохи потьмарилася, а предмет, який проступав крізь одяг, дозволяв зробити деякі нескромні припущення.

 Але брат-зцілитель, звичайно ж, мав на увазі зовсім не те.

- Я проведу перевірку, - в його долоні з’явився короткий жезл.

- Ви?..

Лорд Крайз переступив з ноги на ногу, його вуста скривилися в презирливій гримасі, я відчувала, як навіть повітря в кімнаті стало важким.

- Прошу, - головний лікар Ордену вказав жезлом в бік ліжка й поглянув на мене запитально.

- Ні.

- Ні?

- Бо я не розумію, що саме ви хочете зробити з моїм тілом.

- Я вас огляну, тільки й всього.

- Але як? Чому?

- Бо такі правила.

- Добре. Але давайте не тут, я не хочу, аби усі ці люди дивилися, як ви…

34.

 Я дещо знала, як проводиться огляд жіночих органів, проте лікар пані Ангелки був дуже делікатним, і це відбувалося у окремій кімнаті за ширмою. Невже цей старигань хоче мене принизити? Невже лорд Крайз теж буде при цьому присутній? І ці дві жінки… і двоє ченців?

- Пройдіть до ліжка, леді Мойро, - наполягав старий. Я заперечно хитала головою, все міцніше стискаючи вуста.

- Гаразд, вибачте, але ми мусимо застосувати силу.

Агазус Пцунус хитнув головою – двоє ченців швидко вийшли в іншу кімнату та внесли стола. Вхопивши за лікті, так що я й не встигла відреагувати, вони поклали мене зверху та закріпили руки та ноги, міцно затягнувши паски на талії, грудях та шиї.

- Що ви робите? – спробувала пручатись я, але не мала змоги навіть поворухнутися.

 Тим часом, загорнувши халат – який сором, під сподом нічого не було! – старий провів долонею по моєму животі. Аби не зустрітися поглядом із Великим Магістром, який теж став поряд, уважно спостерігаючи за процесом, я міцно заплющила очі.