13.

- Мерщій, рятуйте, помираю! – волала пані Ангелка, безпорадно борсаючись у рудуватій мутній воді, розчепіривши ноги та каламутячи її, мов жаба. Я аж зойкнула, бо однієї миті її очі змінили колір на пронизливо-жовтий, зіниці витягнулися у риску, а шкіра вкрилась пухирями.

- Драконяча кров… У вас прокидається драконяча кров, - щось незрозуміле верзла Клариса.

- Ні!!! Стули пельку, проклята, - верещала пані Ангелка.

- Глибоко дихайте.

- ААААА!

- Дитина не завдасть болю, коли ви розслабитеся. Оболонка буде м’яка.

- Яка ще драконяча кров? – шептала я, тримаючи долоні пані в своїх, відчуваючи, як от-от, і вона порозламує мої пальці.

- Яйце вже зовсім близько, дайте-но я вам допоможу, - настоятелька втопила обидві долоні під воду й натиснула пані на живіт.

- Я відчуваю, як воно розриває мені нутро! – пані Ангелка гарчала, все її тіло тряслось, мов у лихоманці. – Та скільки ж можна терпіти!

- Пані, я поряд,- від переживань моє серце мало не розірвало мені грудей, а над водою раптом затріскотіли дрібні розряди блискавиць.

- Потрібно відвести пані до печери, - Клариса поглянула на мене. – То йде чорний дракон. Такі мусять народжуватися без світла.

- Чорний дракон? Тобто, малюк моєї пані… чорний дракон?

- Допоможи, - настоятелька владно підхопила пані Ангелку попід пахви й потягла вгору, я приготувалася вхопити за ноги.

Та було надто пізно, і ми не встигли нічого вдіяти. Бо повітря пронизав такий гучний вигук, аж задзвеніло в вухах.

- Народжуууууююю! – заволала пані Ангелка, її обличчя побіліло, очі поскляніли, волосся стало сторч, розсипаючи довкола блакитнуваті спалахи.

- Пані… - я відразу впустила її ноги в воду - Клариса заступила собою сонце.

 Цієї миті породілля страшенно загарчала, забила руками по воді, сіла навпочіпки – і з її промежини вигулькнуло щось біле, м’яке й драглисте.

- Невже це й справді… яйце? – видихнула я, а в моїй голові виник спогад про те, як якось я забрела до курятника.

 Клариса ледь-ледь встигла вхопити білу кулю до рук й прикрити полою сукні, притиснувши до живота та заголивши при тому ноги.

- Моя пані, як ви? – мені було байдуже, що там вродилося, я перелякалася до смерті.

- Нарешті, - почула глибокий видих полегшення.

Ще мить – і пані Ангелка набула своєї звичної подоби, її обличчя порожевіло, й вона розляглася, глибоко дихаючи та крадькома поглядаючи в бік Клариси, яка так і стояла, оторопіло притискаючи до себе … маля, яке мовчало. Можливо, мертве?

Та ось почулося шкряботіння, пронизливий писк.

- Ти знаєш, що із ним роботи?- втомлено спитала пані Ангелка.

- Віднести до міста драконів?

- Авжеж, так і зроби. Тепер іди геть, мені слід відпочити. Зі мною буде моя служниця.

Вода поволі забарвлювалася в колір крові, але то було природньо.

Лиш зникла із виду спина Клариси, пані Ангелка приклала пальчик до вуст і підморгнула.

- Тепер ти розумієш, Мойро? Маєш про все мовчати.

- Клянуся, ніхто не дізнається про те, що сталося.

- Так буде краще. Ще кілька днів моє… яйце лежатиме у темній печері, де за ним доглядатимуть, а потім народиться дитина. Ти уявляєш. Гм… чорний дракон! А якби це сталося в палаці, на очах у папа Марчіна? – пані голосно розреготілася, її хрипкий сміх був схожий на каркання ворони.

- Та уявляю, що було б…