12.

Першу, дуже дивну дитину пані Ангелка народила просто-таки у купелі. Пологи приймала ігуменя монастиря, сестра Клариса, в минулому –  відьма-самітниця, повитуха, яка, аби уникнути спалення на вогнищі, яке їй неминуче загрожувало через широкий розголос – бо вона була темною чаклункою, заснувала монастир, куди спочатку приймала усяких калік, а потім - усіх бажаючих, аби тільки жінки були спроможні до важкої фізичної праці.

- Повірте, такі пологи жодним чином не спотворять вашої краси, - запевняла ігуменя пані Ангелку, (вперше вона відвідала монастир за порадою чаклунки, до якої я тепер мала віднести пакунок). – Народите, і будете, немов дівиця.

- Але ж коли дитина проходитиме через родові шляхи… там усе розтягнеться, порветься, буде боліти.

- У теплій воді це пройде значно простіше. Рани швидко загояться, а цілющі відвари та мазі, які ми втиратимемо в тіло, не залишать на ньому жодних ознак розтягнень. Напроти, ви станете ще кращою, ще привабливішою, ніж досі.

- Добре. А як із дитиною? Я не хочу забирати її з собою. Потрібно, аби ніхто не дізнався, що ця дитина моя.

- Про це також не турбуйтеся. Щойно народите, маля візьме годувальниця. Якщо забажаєте, воно ростиме у монастирі. Або ж віддамо на усиновлення якісь заможній родині.

- Краще віддайте в родину. Відразу ж.

- Добре.

Отож, кажу вам, що перші пологи стали шоком не тільки для мене.

Бо ні я, ні моя пані, ні повитуха нізащо не очікувала побачити такого. Та й у кожного полопали б очі від здивування!