Глава 11. Невже таке може бути

- Ов-ва! Невже таке може бути? – чоловік зупинився й, притиснувши до стіни, схилився та дихнув просто мені в обличчя: – Невже просто взяв та викрав безрідну дівчину?

- Так воно справді й було, - пробурмотіла я, не витримуючи його пронизливого погляду, ще й у розширених зіницях відображалося миготливе полум’я свічки, здавалося, що переді мною не людина.

- Готард тебе викрав, привів до каплиці, поставив на Олтар Єднання, аби ти відбула разом із ним посвяту, а ти нічого про те не знала?

- Так і було…- я змогла витримати нищівний погляд, яким лорд Крайз пропалював мене до середини нутра, бо я говорила правду.

- А цей амулет на твоїх грудях? Де ти його взяла? Невже теж знайшла?

- Це… насправді це не моя річ, мені її дала моя володарка… пані Ангелка.

- То тобі срібний кіготь дала та навіжена жінка, яка кричала та билася в істеричному припадку?

Різко відсторонившись, чоловік важко обперся спиною на стіну напроти мене й кілька хвилин мовчки дивився вперед.

- Вибачте, я ненавмисно, - прошепотіла я, теж починаючи розуміти, в яку халепу потрапила. – Мабуть, моя пані та ваш син таємно зустрічалися й щойно хотіли побратись. Але щось їм завадило… мабуть, це я?

Різкий похмурий погляд заставив моє серце упасти в п’яти.

- Але … я й справді не хотіла. Я йшла через ліс… виконувала доручення своєї володарки, відійшла від стежки, аби напитися води і знепритомніла, а коли отямилася – усе відбувалося занадто стрімко, потім з’явилися ви.

- Дуже вчасно з’явився, - випроставши руку із довгими чорними, до блиску відполірованими нігтями, лорд Крайз щось тихо пробурмотів – і на його долоні з’явилося блакитнувате світло, поволі набуваючи подоби химерної істоти – голова та крила птаха, тіло та хвіст кота.

- Магічний вогонь? – видихнула я, зачаровано спостерігаючи за чаклунством.

- Що мені робити? – тим часом, не звертаючи на мене жодної уваги, мовби мене тут і не було, почав розмову із химерою лорд Вазеріс Гарс Крайз. – Моєї дружини більше немає поряд, але я мало не втратив глузд, вирішивши відректися від титулу Великого Магістра. Про що я тільки думав, коли наважився передати крісло своєму єдиному сину, а він не з клану котів!, і тим мало не загубив справу ордену Срібного кігтя.

- Хассссс…. – схиливши вперед голову, засичала істота, її великі круглі очі горіли червоним вогнем, та й геть усе тіло було охоплене блискотливим полум’ям.

- Я ще й тепер знаходжуся поміж світами, я б пішов… Але не можу дозволити Готарду наробити дурниць. А що як мій син-напівкровка вирішить усе зруйнувати? Як я маю вчинити? Знищити це невдячне поріддя, або ж краще … повернути його на землі його матері?

- Хоссссс…

- Я охоплений сумнівами, бо в іншому разі, Вогняний Хессіне,  я б не наважився тебе турбувати, принаймні не тут. Але щойно отримав знак долі. Поглянь на цю дівчину, це не може бути звичайним співпадінням, еге ж? Мені потрібна твоя порада.

- Хусссссс…

Стріпнувши крилами, вогняна химера злетіла й розтанула в повітрі, зоставивши замість себе блакитнувате сяюче перо, яке поволі, плануючи, опускалося додолу. Великий Магістр важко сперся спиною на стіну, заплющив очі, його груди важко здималися, аж тріщав одяг, розходячись по швах.

Я ж тремтіла від страху, не маючи ні сил, ні наміру зрушити із місця. Бо раптом відчула, як в моєму серці запалюється щемливе тепло до цього владного лорда, що виглядав таким безпорадним та розгубленим.

 І я могла його зрозуміти – кудись поділася дружина, єдиний син збунтувався, мабуть, щось іще. Мене навіть не здивувала поява птаха-химери, хотілося підійти та обійняти цього чоловіка, погладити його по волоссю.

Зі мною діялося щось дивне.

Немов почувши мої думки, лорд Крайз розплющив очі, підвів на мене важкий погляд, від якого стиснуло живіт, відступив від стіни та, піймавши перо, наблизився до мене впритул.

- Що ж, ніщо не трапляється просто так, і магічний амулет моєї дружини не випадково опинився на твоїх грудях, - поклавши міцну долоню на срібний кіготь, він доторкнувся до оголеної шкіри - по всьому тілу прокотилася солодка спекотна хвиля, я схлипнула.

- Це ненавмисно… - прошепотіла я, облизнувши пошерхлі вуста.

-  А ти дуже гарна, Мойро, - його вказівний палець ковзнув по кінчику мого носа, затримався на верхній губі. - Тож цілком можеш стати Першою леді Ордену, моєю союзницею у боротьбі за владу, а ще… дружиною, яка народить для мене багато дітей.

Я геть затамувала подих та мовчки слухала, відчуваючи, як підлога поступово зникає з-під моїх ніг, а тіло виявляє обурливі пориви.

- Це справді доля, - пальці Великого Магістра занурилися в моє волосся й пропустили його, мов шовк. – Знаєш, мабуть, я послухаю поради Вогняного Хессіна.

 Застромивши блакитне перо у мою зачіску, лорд Крайз діяв занадто впевнено. Прискіпливо оглядаючи мої долоні, доторкаючись до вуст, він підкотив спідницю й погладив оголену шкіру стегон. Від його доторків приємна млість прокотилася по всьому тілу, я відчула легке поколювання в потилиці, важкість у животі - і заплющила очі.

- Так, Магічний Орден мене потребує, я не можу зрадити братство, наш клан котів. І саме ти даси мені ті сили, які потрібні у боротьбі проти підступних драконів... Ти така красива та сильна водночас, така міцна і чиста… Ти влиєш нову кров у мій рід, відродивши те, що я міг назавжди згубити.

- Не треба… - застогнала я, відчуваючи, як поступово стягуючи сукню з плечей, лорд Крайз повністю оголив мої груди, пробуджуючи в мені дике бажання.

- А перо чарівного птаха прикрасить твою весільну корону. Знаєш, ще жодна наречена не мала на собі відзнаки Вогняного Хессіна.

Моє дихання стало уривчастим, я спрагло облизнула вуста…

Аж раптом на мене немов вилляли відро крижаної води!

- Брате Доменіку, відведи леді Мойру в жіночі покої, - від почутого я миттю отямилася, й, розплющивши очі, побачила поряд із собою ченця у чорній рясі, той стояв, низько схиливши голову й перебирав у пальцях чотки, від його постаті віяло небезпекою.