9.

Що ж до пана Марчіна, то він навіть зрадів та збадьорився, помічаючи богомільний характер своєї дружини. А надто коли, збираючись в дорогу, вона накидала на плечі той сірий плащ та, опускаючи додолу очі, підходила до нього під благословення.

- Та що ти, Ангелко, - неймовірно знічувався Жамб Кремсель, - оце вже зайве, щоб ти виціловувала мені руки.

- Не зайве, любий, - просто-таки ангельським голоском співала пані. – Саме твоє покровительство й підтримка тримають мене на цьому світі. Ти даєш мені впевненість у собі, турбуєшся про моє тіло та дозволяєш дбати про безсмертну душу. Й не тільки про мою…

- О, то хай буде так, - грубе й страшне обличчя буряковіло від вдоволення. Гадаю, що досі йому ніхто й ніколи не казав таких гарних слів. І він аж починав задихатися, шукав позаду себе опори й коли її знаходив, сідав. Служниця швидко підносила склянку рожевуватої води.

- Випий, Марчіне, - благала пані Ангелка.

- Краще вина.

- Принесіть і вина також!

Потім, тайкома підморгнувши мені, мило всміхаючись, моя володарка поважно йшла до карети, ми ж із охоронцями поспішали слідом.

- Аби жодна волосина не впала із голови вашої пані!!! – громовим голосом кричав услід нам пан Марчін. – Інакше катівня та смерть!

Я щоразу внутрішньо здригалася, коли чула ці жаскі слова, але і подиву моєму не було меж – якою ж ловкою була ця жінка, якою розумною та винахідливою – бо могла влаштувати усе так, що, відсилаючи до коханця, чоловік кожного разу найдужче дбав про її безпеку й ніколи не засумнівався у чесності.

Я б хотіла бути такою ж, як і вона.

Рік за роком, я вчилася не лише письму, читання та рахунку, але й ретельно наслідувала манери, як повертати голову, дивитися, які підбирати слова. Йдучи слідком за пані Ангелкою, я повторювала її ходу. Хоча волосся моє було гладеньким та чорним, але – точнісінько такої ж довжини, як у моєї пані.

Було таке, що на ніч я змочувала прядки та заплітала безліч дрібних косичок, аби на ранок воно було легке та кучеряве, проте вже до обіду волосся стікало по моїх плечах, немов рідка смола. Я мала вищий зріст, більший розмір ступні, продовгуватий кирпатий ніс, трохи розкосі очі та чорні брови-врозліт.

- Ти могла б теж бути гарною, Мойро, аби не належала до того бридкого поріддя котів,- помічала зміни у моїй зовнішності пані Ангелка. – Шкода лише про твою смаглявість, і ноги занадто довгі, а груди колись обважніють… ще й хвіст, якого доводиться ховати… шкода…

- Я тільки напівкровка, - зітхала я.

- Але й тої частини крові стало достатньо, аби тебе безжально спотворити. Краще припудрюй ніс і ховай вуха.

Насправді, я бачила, що моя краса геть інша, проте врешті зауваження пані зробили свою бридку роботу, і я взагалі не вважала себе красунею.

Я дуже пильно маскувала у своїй зовнішності ознаки кішки, але ж їх дехто почав помічати, наприклад, сторож…

- Є дещо й добре: напроти тебе я виглядаю дуже гарною.

- Звісно, так і є, - я навіть цим пишалася!

Я була тінню моєї пані, а тінь і мала бути саме такою – трохи довшою, темною та невиразною.