7.

У Марчіна Жамб Кремселя було кілька розкішних маєтків у різних куточках королівства. Але цей його дружина облюбувала найбільше, і ми жили у замку біля Далекого лісу майже всю весну й частину літа.

Спали мої господарі кожен в окремій спальні, подружнє зближення відбувалося лише чотири рази в році – у дні сонцестояння й рівнодення, увесь інший час пані Ангелка мала волю розпоряджатися своїм тілом на власний розсуд.

- Ти бачиш, я надто квола та тендітна, - напускала вона туману в очі чоловіку, - мені потрібно багато часу на відновлення, значно більше, ніж усім іншим жінкам.

- Але мені потрібен нащадок, - інколи брався наполягати пан Марчін. – Аби було кому передати спадки.

- Найкращі діти виходять, коли їх зачинають у ці священні дні, невже ти не знав? Так завжди робили мої мудрі предки, і бачиш, що з цього вийшло? Невже ти десь бачив жінку, гарнішу від мене? Зізнайся чесно й неупереджено, десь бачив?

- Ні, - резонно погоджувався Жамб Кремсель. – Але ж вагітність не наступає. То, може, ми могли б спробувати в інші числа?

- Аби підірвати моє здоров’я? – щиро обурювалася пані Ангелка й стискала на грудях руки, заламуючи пальці. – Однієї трагедії тобі не досить? Ти пам’ятаєш, як я тоді страждала? І лише диву завдячую, що ще досі живу на цьому світі. Ти хочеш, аби все знову повторилося?

- Звичайно, ні, моя люба, не хочу. Проте ми могли б хоча б іноді спати як чоловік та жінка й кохатися, навіть без зачаття.  

- Аби що?! Невже ти не чув, яких клятв давав мені під час вінчання? Невже ти знову забувся?

- Та ні, не забув, але ж інші подружні пари…

- Навіщо мені інші? Я говорю за себе! Аби задовольнити свої ниці потреби, ти можеш знатися із ким завгодно та скільки, я ж тобі не забороняю. Але твоя дружина, тобто я, маю дбати про дотримання правил подружнього життя, бо я – мати твоїх дітей.

- Але у нас поки що немає дітей.

- Колись обов’язково будуть, якщо ти не будеш наполягати й прискорювати процес, бо в іншому разі у мене не вистачить здоров’я, й ти справді залишишся без нащадків!

На такі аргументи пан Марчін ошелешено блимав булькатими очима й згідно кивав, мабуть, сповнюючись у бік дружини священного трепету й поваги, закохуючись у неї ще більше.

Моя прекрасна володарка вела своє потаємне життя, яке не йшло у жодне порівняння із тим, про що вона казала.

Пан Марчін часто відлучався із дому у справах, тим часом як пані Ангелка мала повну свободу діяти, як їй заманеться.

Згодом я знала в обличчя багато її коханців – від конюха і до якогось ще досить молодого графа, що завжди приїздив до нашого маєтку у супроводі бонни.

 Проте ОСТАННІЙ ще й досі залишався для мене суцільною таємницею, я навіть не мала уявлення - хто ж він насправді. Й мені було дуже цікаво.

- Мойро, прослідкуй за тим, аби нам із графом не заважали читати святе письмо, - підморгуючи, якось сказала пані Ангелка, випроваджуючи мене за двері – це трапилося приблизно за місяць до нашої першої поїздки в Далекий ліс. – І можеш зайнятися рукоділлям, оздоба для головного жреця із храму Золотого духа має бути готова до свята.