4.

У палаці мені виділили крихітну кімнатку на горішньому поверсі, із круглим вікном, крізь яке було гарно видно не лише подвір’я, але й усю галявину та трохи лісу.

Мене помили, обрізали волосся, яке неможливо було розчесати, бо досі цього ніхто й ніколи не робив і воно збилося у суцільний ковтун, дали чистеньку білизну – спідню сорочку та панталони, синю лляну сукенку та фартуха, яким я оперезала стан.

- Ну що ж, бідашко-Мойро, тепер ти моя права рука, - схвально оглянувши мене з голови до ніг, пані Ангелка простягнула до мене ніжну долоньку, яку я швидко поцілувала, обслинивши по лікоть. - Ой, того не потрібно, - вона так кумедно морщила носа, коли їй було бридко. – Поглянь, у мене тепер мокра рука і через те я мушу переодягатися.

- Вибачте, пані, я не хотіла.

- А що ж ти хотіла, пускаючи слину? – щиро поцікавилася тендітна блондинка.

- Ну… хотіла… гідно вас вшанувати.

- Це ти так хотіла, але що вийшло?

- Що я вас засмутила…

- Тож надалі думай на кілька кроків вперед, бо те, чого хочеться тобі, не завжди є правильним для інших. А взагалі, краще запитуй про все у мене, гаразд?

- То як би ви хотіли, аби я вас вшанувала? – спитала я, і цим прихилила серце пані Ангелки насправді. Бо, здивовано округливши очі, вона ще раз повільно оглянула мене з ніг до голови й приклала долоню до вуст.

- Ти маєш бути готова віддати за мене своє життя, коли того вимагатимуть обставини, діяти лише у моїх інтересах та зберігати мої секрети навіть ціною смерті. Будеш моєю тінню, втямила? - трохи помовчавши, сказала вона охриплим голосом, а її очі посоловіли, погляд полинув геть далеко, може, й не в ці світи.- Я ж буду приховувати твоє походження.

- Я ваша навіки!

Пані Ангелка цієї миті була така красива, що я поклялася всередині себе бути їй відданою до скону.

- Ну от і добре. А тепер сідай і пиши, моє кошенятко.

- Але я не вмію писати…

- Що?... Проте, чого ж я хотіла? Гаразд, вчитимешся письму, найму для тебе найкращих вчителів. А поки просто постійно будь поряд зі мною й спостерігай, але рота тримай на замку.