Глава 12

Задумливо сидячи на ліжку, Двейн мимохіть крадькома зиркав на Кетрін, яка красувалася перед настінним дзеркалом в пишній сукні з червоного атласу. Поправивши густі локони, що струменіли по плечах, дівчина грайливо всміхалася своєму відображенню й хоч не дивилася в бік застиглого Остена, але неначе кожною клітинкою тіла відчувала ті парубочі погляди з дрібкою цікавості… І що ж саме вирує в глибинах його душі? Невже знову згадує про кохану Ізабеллу? Ця думка шкрябнула іржавою голкою… Після мандрівки до Грейярда та знищення Ейсани Двейн наче змінився, пом’якшав до дівчини, вже не супиться гидливо, невдоволено, оскільки вдячний розумній стихійниці за допомогу. Як же вчасно пригадала те закляття боротьби з магією темних! Очевидно, Двейн би самотужки не впорався з гномою…

— Кет, нам вже час вирушати до палацу, не вельми ввічливо запізнюватися, — підвівшись з ліжка, Остен поправив на собі камзол з чорного оксамиту, гаптований сріблястими візерунками.

— Я вже готова… — мимохідь поглянувши на свого законного чоловіка, Кетрін не приховувала захоплення в плесах карих очей. Вродливий, годі й казати! Елегантний костюм лише підкреслював статність, граційність, справжній маг-аристократ… Як і батько, зазвичай збирав коси в тугий хвіст, і обличчя таке ж непорушне, в глибокому погляді поміркованість, хоча через брак життєвого досвіду стихійник інколи й коїть дурниці, ще не завше вміє стримувати емоції, які супроводжуються гострим слівцем…

В бенкетній залі палацу Двергленда царювала метушня, зібралося чимало поважних гномів з родинами, а слуги підносили апетитні страви й традиційний гномський ель, який гості охоче куштували зі сріблястих келихів. Звісно, не обійшлося без урочистої, емоційної промови короля Джордана Червоного, він у запалі аж скрикував пискляво й на голові кумедно підстрибував червоний капелюх, поверх якого кріпився золотий вінець з самоцвітами. Сьогодні молоді Остени були поважними гостями та вислухали від місцевого правителя та інших гномів чимало похвали, адже зуміли знищити небезпечну злодійку Ейсану. Звісно, дверглендців непокоїло те, що в покійного Бернарда залишився нащадок Лемсі, але наразі гноми гадали, що це проблема мілдгардців, оскільки метою нападників з Земель Сірих були маєтки заможних стихійників Мілдгарда. Зрештою, Джордан Червоний був впевнений, що маги впораються з грейярдцями навіть попри наявність того невідомого кристала Нейтрал-Мортум… Як відомо, в королівстві Мілдгард потужне військо бойових магів-стихійників, королева Аглаека подбала про оборону своїх земель.

— Кет, скуштуй місцевий ель, хоча б пригуби трохи… — стиха прошепотів Двейн, нахилившись до сидячої за столом дружини. — Бо гноми вважатимуть, що ти їх не поважаєш, такі тут правила… — підсунув до неї наповнений келих. — Насправді напій смачний, — видихнув в дівочу скроню й всміхнувся кінчиками губ, а Кетрін аж завмерла від такої близькості стихійника, від цього теплого, хмільного подиху, що озвався дивними мурашками по шкірі.

— Гаразд… — знічено прошепотіла. Тремтячою від хвилювання правицею здійняла келих і пригубила темний, але солодкуватий напій з присмаком м’яти та якихось трав. В дверглендців був власний рецепт еля, який не розголошувався, подейкують, навіть з дрібкою магії гномів. — А смачний… — Кетрін ковтнула іще, відчуваючи в тілі приємне тепло, яке розливалося легкими хвилями й заразом розслабляло, надаючи впевненості. Десь вже зникало те постійне напруження, змінюючись грайливим настроєм.

— Кет, досить… Багато не пий, — застережливо зиркнувши на усміхнену й розчервонілу стихійницю, Двейн рвучко опорожнив свій келих, а за дівчину хвилювався, оскільки вона майже ніколи не вживала хмільні напої. Ще бракувало, щоб напилася! Ще не доводилося споглядати Кетті нетверезою…

— Питиму стільки, скільки захочу, — Кетрін картинно надула губки, мов капризне дитя. Напій надавав хоробрості, а докірливий голос Двейна чомусь спонукав зробити навпаки, викликаючи непокору. Діловито хмикнувши, стихійниця показово опорожнила свій келих, наче перед Остеном підкреслювала, що вже доросла й не така безгрішна, правильна, якою всі вважали… Ізабелла також вживає ель і Двейн не робить через це зауваження, а вона чим гірша? Ні, Кетті сьогодні не збиралася скромно сидіти за столом, мов «сіра няугра» та зубрило, душа з викликом рвалася до веселощів!

В залі залунала гучна, швидка музика з музичних кристалів, розташованих біля стіни, а захмелілі гості охоче попрямували танцювати дверг-кан, традиційний танець гномів. Утворивши велике коло посеред приміщення, вони повторювали рухи за молодим гномом, який витанцьовував всередині того кола. Рвучко схопившись на ноги, Кетрін у шаленому запалі приєдналася до танцю та геть не зважала на заціпенілого у подиві Двейна з округленими очима, який вперше в житті побачив завше скромну Кет такою розкутою й бешкетною. Поринувши у веселу атмосферу дверг-кана, дівчина стрибала, кружляла, заливаючись дзвінким, сріблястим сміхом, а ошелешений Остен не зводив з неї погляду, наче перед ним не звична Кет, а якась дивна незнайомка. Не усвідомлюючи того, милувався нею… Від тієї розкутості не віяло чимось гріховним, розпусним, навпаки, відчувалася дитяча щирість, легкість і чистота, але з часткою пристрасті, яка мимоволі вабила, обрушуючись небажаними думками…

Труснувши головою, Двейн відчув, що вже й сам неабияк сп’янів від елю, проте не настільки, щоб втрачати пильність та розсудливість. Мимоволі позіхнувши, почувався втомленим після недавніх переходів крізь портал. Хоч бенкет у розпалі, але волів вже якнайшвидше дістатися будинку, де вони з Кетрін зупинилися. Після танцю розчервоніла дівчина пурхнула до столу й умостившись біля задумливого Остена, грайливо плеснула його по плечу.

— Це неймовірно! — здмухнула з розпашілого личка неслухняний локон. — Не хочеш потанцювати? — запитливо блимнула сяючими озерцями очей й потягнулася до келиха з елем.

— Кет, годі вже пити! Краще скуштуй запечену рибу, вона смачна… — перехопивши дівочий зап’ясток, Двейн проймав стихійницю докірливим поглядом. — Також я сьогодні втомився, ті переходи крізь портал…