Глава 10

Зосередившись на нитках гномської сукні, Двейн притулив їх до антрацитового портального кристала-кульки у спробі вловити магічний слід злощасної гноми. Мовчки застигши біля парубка, Кетрін чіпко схопилася за рукав його сорочки й за мить яскравим сяйвом розчахнувся портал, затягуючи стихійників в невідомість. Про всяк випадок завбачливий Остен огорнув обох магією певного заклинання, яке робить стихійників невидимими. Звісно, у цьому випадку не завадило би скористатися кристалом-невидимкою, який маскує і магію, проте в Мілдгарді вони під забороною, як і в Двергленді. Якось дядько Вольд хизувався, що зумів зробити такий кристал й навіть колись ним і скористався у важливій справі, проте опісля сховав в своїй лабораторії. Що ж, дядько Двейна, Рейнвольд Брайт є талановитим магом вогню й неабияк прославився в королівстві своїми героїчними вчинками та вмінням виготовляти різноманітні корисні кристали…

Зрештою, подружжя Остенів опинилося в тьмяному коридорі незнайомого будинку. На щастя, поряд нікого не спостерігалося, оскільки Брайт цілеспрямовано проклав портал таким чином, щоб ніхто не помітив його сяйва.

— Цікаво, де ж це ми опинилися? — боязко прошепотіла невидима Кетрін.

— Тихо! — застережливо шикнув Двейн. Простягнувши правицю, намацав в повітрі рукав дівочої сукні, зрештою, схопив дружину за тендітний зап’ясток. — Ні на крок від мене… Схоже, ми тут не самі… — потягнув стихійницю в бік приміщення, звідки відлунювали незнайомі голоси. Прямуючи за невидимим Остеном, дівчина мимохідь напружено глипала довкола. Дивний інтер’єр вражав певною розкішшю й заразом огортав похмурістю. Деінде на стінах мерехтіли магічні лампадки, у відблисках яких на тлі коричневих стін красувалися дивні картини з зображеннями міфічних істот. Чомусь геть не сподобався Кетрін цей будинок, серце мимоволі здригалося у страху.

Стихійники обережно наблизилися до високої арки, споглядаючи величезну залу, де зібралося чимало гномів та людей, які розвалилися у кріслах і на довгих лавках, наче на когось очікували. Вони щось бурхливо обговорювали, навіть сперечалися, а Двейн у цьому натовпі відразу помітив білявого Лемсі, який величаво умостився на широкому підвіконні, а біля нього нерухомо стояла та сама рудокоса гнома…

— Двейне, це ж вона… — стиха й тривожно прошепотіла Кетрін.

— Вже помітив… З нею той жебрак Лемсі, який змусив мене викрасти кристал… — судорожно видихнувши, Двейн потягнув дівчину за руку до зали й за мить стихійники нерухомо причаїлися біля стіни в нестерпному очікуванні подальшого розвитку подій. Заразом варто з’ясувати, що ж то за дивне зібрання…

За кілька хвилин у приміщення увійшов худорлявий, високий на зріст стихійник, з його появою враз запанувала гробова тиша. Окинувши присутніх цупким поглядом сірих, крижаних очей, стримано й гордовито кивнув та величаво опустився на високий трон біля стіни. Неквапливо поправив на собі довгу мантію з чорного оксамиту, розшиту золотистими візерунками. На кістлявих пальцях виблискували численні персні з самоцвітами. Кетрін мимоволі скривилася, неприємним здавався цей маг… Гострий ніс з горбинкою, тонкі й викривлені губи, на плечі спадали руді, ріденькі пасма, а очі… Таке враження, що лише поглядом здатний заморозити чи спопелити. Зважаючи на зовнішність, ця особа схожа на стихійника вогню.

— Довгих років життя нашому славетному геру Доурвейну! — завзято вигукнув хтось з чоловіків, а натовп гучно повторював ці слова.

— Вітаю, мої вірні підданці, — в залі залунав хрипкий, холодний голос мага. — Як я і обіцяв, незабаром життя грейярдців зміниться, адже ми заслуговуємо на краще… — здійняв правицю, закликаючи до тиші. — Вже за місяць розпочнемо втілювати ці покращення… — зловісно блимнув крижинами очей. — Я, славетний маг вогню, Доурвейн Грейярдський, обіцяю… Незабаром кожний мешканець нашого королівства стане багатієм, жалюгідне життя у злиднях залишиться позаду, мов жахливий сон! Чому королівство Мілдгард процвітає?! Через те, що там мешкають маги, які вважають себе кращими за нас, грейярдців?! Чому багатства світу зосереджені саме на їхніх землях? Хіба це справедливо?! — у запалі промови підвищив голос, а присутні благоговійно ловили кожне слово, наче до них промовляло божество. — Я вважаю, що дарами цього світу повинні володіти всі, навіть знедолені, скривджені, позбавлені магії… А моя підтримка зростає щодня, оскільки чимало невдоволених теперішнім життям… Що ж, я лише можу пишатися нашим військом! Незабаром ми підемо на Мілдгард… — витримавши паузу, велично й непорушно споглядав жадібний блиск в очах присутніх з часткою ейфорії.

— Ваша Магічносте, — боязко мовив один з чоловіків, а Двейн впізнав в ньому Джерда з таверни, того самого запального здоровила в солом’яному капелюсі. — Як же ми зуміємо протистояти сильним магам Мілдгарда? — схоже, це питання хвилювало і всіх присутніх.

— Доречне запитання… — хмикнувши, Доурвейн кивнув до слуги, який відразу простягнув магу келих з елем. — Звісно, хто би наважився сунутися до магів без… певної зброї? — лукаво примружився. — Протягом кількох років я особисто працював над цим… Кристал Нейтрал-Мортум… Він спроможний нейтралізувати магію стихійників! Наше військо попрямує до Мілдгарда під моїм проводом і я активую той кристал! Ми навідаємося до кожного маєтку, до кожної скарбниці… — губи мага розтягнулися у зловісній посмішці. — Заберемо в них усе… Заразом і дістанемося їхньої багатої столиці, палацу тієї огидної, пихатої королеви Аглаеки! А скарбів там чимало…

— Свята Покровителько… — видихнула заціпеніла Кетрін у липкому жаху, а Остен і сам неабияк напружився після такої промови Доурвейна. Варто негайно повідомити Її Величність щодо намірів цього одіозного мага, але Двейн розумів, що небезпечно передавати таку інформацію через магічні скрині, не виключно, що в цього мага є шпигуни. Що ж, ще є час, місяць… Наразі необхідно повернути до Двергленда викрадений кристал, як і пообіцяв королю гномів.

Після зібрання Доурвейн у супроводі двох охоронців покинув залу, також і розходилися задоволені прибічники мага, мимохідь обговорюючи майбутні події. Крадучись навшпиньки, Двейн і Кетрін попрямували слідом за Лемсі та рудою гномою.