Глава 9

— Схоже, ти сподобалася тому… Ройсу, — злісно стиснувши губи, Двейн втомлено рухнув на невелике ліжко, застелене вовняною сірою ковдрою. Наразі й сам не розумів, чому та увага Ройса до Кет вколола невидимою голкою та мимоволі дратувала.

— Хай там як, байдуже… Не думаю… — нервово труснувши головою, знічена Кетті ще намагалася оговтатися після пережитого потрясіння. — Схоже, цей гер Ройс дбає про своїх відвідувачів… — стягнувши з плеча торбину, поклала на дерев’яний табурет.

— Авжеж, дбає… — Остен скептично хмикнув. Не міг не помітити, як той недомаг його дружину очиськами пожирає, наче перед ним не «сіра няугра» Кет, а справжня богиня! Чи бодай хтось в академії звертав на Кетрін увагу? Двейн ніколи цього не помічав. — Гаразд, до справи… — пробурмотів собі під ніс. — Я намагатимуся вловити магічний слід того жебрака, а ти…

— Шукатиму потрібні шлюбні заклинання, — Кетрін вийняла з торбини куплений вранці фоліант. — Взяла з собою, вивчатиму…

— Бачу, ти й на край світу ладна тягти за собою фоліанти, — Остен криво посміхнувся. — У іншому випадку не була би це ти… — скинувши взуття і камзол, умостився на ліжку горілиць, зосередився на клаптику тканини від одягу Лемсі, зминаючи пальцями. Хоч як дивно, не відчував магію втікача. І чому той слід обірвався в таверні? Безсумнівно, Ройсу щось відомо, але ж мовчить! Невже покриває цього крадія? І чому? Запитань чимало… Також зацікавила дивна розмова чоловіків за сусіднім столом в залі про місцевого ватажка Доурвейна та його наміри, йшлося про те, що збирає військо… Цікаво, навіщо? Хай там як, Остен волів це з’ясувати.

Хоч скромною й не вельми затишною здавалася кімнатка, але відносно охайною. Схоже, дощату підлогу недавно помили, навіть пил встигли витерти. Зітхнувши, Кетрін сіла за невеликий стіл біля вузенького віконця та розгорнула перед собою фоліант. Напружено насупивши брови, ретельно ознайомлювалася з численними заклинаннями гномів.

Нерухомо лежачи на ліжку, Двейн інколи мимоволі зиркав на застиглу за столом дружину. Така зосереджена… Невже й дійсно прагне допомогти? Задумливим поглядом ковзнув по її стрункій фігурі, по шовковистих локонах, по тонких пальчиках, які гортали сторінки. Чомусь промайнула думка, що Кет не така вже й гидка, навіть… мила? Так кумедно морщить свій носик, інколи стиха зітхаючи… Раптом дівчина застигла й напружилася, затамувавши віддих. Помітно округливши очі, вирячилася на виведені чорнилом гномські руни в фоліанті…

— Двейне! — різко обернулася до лежачого Остена. — Здається, я знайшла те, що нам потрібно, але… — в карих плесах дівочих очей застигла незрозуміла бентега.

— Знайшла?! Та невже? — недовірливо зіщулившись, стихійник рвучко схопився на ноги. Чомусь серцем відчував, що не все так просто.

— Ось, кілька заклинань… — дівчина розгублено тицьнула пальцем в фоліант. — Але… є одна умова… — знічено опустила голову й помітно зашарілася. — Навіть не знаю… Сам поглянь…

Не зволікаючи, Двейн схилився над Кетрін та втупився напруженим поглядом в написані рядки на сторінці, блискавично ознайомлюючись з інформацією, яка геть не сподобалася…

— Що?! Як же так? Ні, Кет… Ми ж не станемо цього робити… — судорожно видихнувши, відсахнувся від застиглої дружини, яку також неабияк збентежило те, що віднайшла в фоліанті. Як виявилося, щоб магія Двейна після розлучення не зникла, молодятам у шлюбі необхідно провести разом бодай одну спільну ніч! А вже опісля перед розлученням треба вдатися до певних заклинань, також знадобиться знайти Елому, винуватицю всіх бід, яка повинна долучитися до цієї справи, а саме, промовити коротке заклинання нейтралізації…

— Ні, Кет… — Двейн розпачливо труснув головою, нервово занурюючи пальці в своє волосся. — Можливо, є інші шляхи… Подивися іще… Якщо в цьому фоліанті нічого не знайдемо, то шукатимемо інформацію в інших джерелах, також не завадить звернутися до мудреців Двергленда, — важко зітхнувши, опустився на ліжко. — Гаразд… Як впораємося з Лемсі, неодмінно повернуся до цієї проблеми… — звісно, у жодному випадку не торкнеться юної стихійниці, навіть думка про спільну ніч була недопустимою! Ні, ні й ще раз ні! Хоч в уяві й промайнула оголена Кетрін на ложі, проте Остен враз розвіяв це небажане марево. Звісно, міг би й спокусити невинну дівчину, яка насправді його кохає, але як житиме далі? Та навіть не в тому вже річ, що Кетті небажана, некохана… Сумління не дозволяло збезчестити цю стихійницю, заразом і зрадити свою жадану до нестями Ізабеллу…

— Двейне, в цьому фоліанті жодної інформації, окрім того, що ми щойно прочитали… — з понурим обличчям дівчина повільно підвелася з-за столу. — Я також сподіваюся, що є і інші шляхи… — розгублено відвела погляд до вікна, хоча щічки зрадницьки палали з небажаними фантазіями. Ніч з коханим Двейном… Заповітна, але заборонена мрія, така солодка й недосяжна водночас! Це наче побувати в райській оселі, а опісля картати себе в довічному мороку буденності.

— Безсумнівно, Кет… є інші шляхи… — злісно процідив крізь зуби Остен із крихтою відчайдушної надії. — Недарма батько казав, що магія гномів гірша за темряву…

Стихійники здригнулися, коли в двері несподівано хтось постукав.

— Відчиніть! Я працівниця таверни, принесла вам напої, — з коридору залунав приглушений дівочий голос. Зрештою, Остен відчинив засув й до кімнати впевнено увійшла низенька, рудокоса гнома, тримаючи перед собою важку дерев’яну тацю з глечиком і кухлями. Окинувши цупким поглядом молодих стихійників, поклала ношу на стіл. — Радо вітаю в нашій таверні «Ройс і друзі», — хоч вичавила криву посмішку, проте голос проймав кригою. — Принесла ель, також фруктовий сік, — кивнула на тацю. — Це подарунок від закладу… Отож, вельмишановні гості, приємного відпочинку, — діловито хмикнувши, труснула рудими кучерями й за мить шуснула за двері, проте раптом зойкнула, адже сукнею зачепилася за цвях, який стирчав з дерев’яного одвірка. — Темрява! — злісно вилаялася. — Сукню зіпсувала! — гримнувши наостанок дверима, покрокувала геть, а Двейн помітив на тому цвяху кілька ниток, очевидно, гнома необачно роздерла об нього своє вбрання.