Глава 8

Коли Кетрін прокинулася, то була вже в будинку сама. Відразу привела себе до ладу, за годину служниця-гнома принесла наїдки й напої. Поснідавши на самоті з важкими думками, понура дівчина і гадки не мала, що робитиме далі. Скупатися в Кришталевих Озерах? Геть не було бажання… Двейн залишив її саму, мов непотріб. Очевидно, повсякчас уникатиме. Зрештою, важко зітхнувши, Кетрін наблизилася до магічної скрині, вмонтовану в стіну біля вхідних дверей та надіслала короткі голосові повідомлення своїм батькам, а заразом і до маєтку Остен. Стисло розповіла, що вони з Двейном вже в Двергленді й оселилися в затишному будинку. Відправивши рідним голосові кульки-кристали, взяла невеликий фоліант та вийшла надвір. Зручно умостившись на березі, поринула у читання, заразом і вивчення цікавих побутових заклинань.

Час спливав швидко, вже й незабаром обід. Зрештою, Кетрін відірвалася від фоліанту, гірко зітхнувши, почувалася самотньою, покинутою. Зі смутком перевела зажурений погляд на кількох гномів, які купалися у водоймищі, з тягарем важких думок повільно підвелася на ноги, проте за мить застигла, помітивши ще здаля знайому постать…

«Двейн… нарешті! Мабуть, вирішив повернутися на обід…» — дівоче серденько зрадницьки здригнулося. Та коли Двейн стрімко наблизився, Кетрін відразу зауважила, що він якийсь блідий, занепокоєний, в карих очах застиг страх з часткою відчаю.

— Двейне! Що трапилося?! — рвучко згорнувши фоліант, Кетрін кинулася до розгубленого стихійника.

— Неприємності… Схоже, я потрапив у справжню халепу… — вичавивши крізь зуби, розпачливо труснув головою. Ігноруючи занепокоєну дружину, з кам’яним обличчям на ватяних ногах поплентався до будинку, а Кетті відразу поспішила слідом.

— Двейне, заради Покровительки, не мовчи! — захлопнувши двері, дівчина нервово шпурнула фоліант на крісло. — Що з тобою?! — застигши посеред кімнати, не зводила з Остена тривожного погляду.

— Не досить мені тих останніх подій… — натякаючи на небажаний шлюб, парубок судорожно видихнув, знесилено опустився на ліжко. — То ще й мимоволі став співучасником злочину… Той Лемсі… і звідки ж узявся на мою голову?

Затамувавши дух, Кетрін уважно вислухала напружену розповідь Остена про ранкові злощасні пригоди. Довелося постати перед місцевим правителем Джорданом Червоним і протягом години вислуховувати його гнівні тиради… Зрештою, придворні маги з’ясували, що Двейн дійсно був під дією заклинання покори, та ще й син поважного мілдгардського альмаїра… Можливо, через це його і не кинули до в’язниці, а відпустили, оскільки стихійник пообіцяв особисто знайти викрадений кристал та повернути королю.

— Я ще й дізнався, що в тому кристалі не проста злодійка, а сильна, небезпечна магиня, гнома Ейсана… — Двейн скрушно похитав головою. — Донька одіозного гнома Бернарда, якого багато років тому знищив мій батько! Але ж ким є той Лемсі? Я гадав, що простий, нещасний жебрак, навіть монету йому дав! Схоже, не такий вже і простий насправді, а доволі сильний маг, навіть зумів створити портал самотужки! І навіщо йому знадобився той клятий кристал з Ейсаною? Халепа…

— Двейне! Можливо, варто розповісти про це батькам? — дівочий голос здригнувся. — Я негайно надсилатиму повідомлення до маєтку Остен…

— Навіть не думай! — люто рикнув парубок, схопившись на ноги. — Наразі не хочу, щоб батько дізнався! Кет, це моя справа, моя власна помилка, яку я особисто повинен виправити! Я впораюся самотужки, не бажаю вплутувати батьків…

— Гаразд, Двейне, як скажеш, — важко зітхнувши, Кетрін повільно підвелася й рішуче поглянула на законного чоловіка, охопленого розпачом. — Допомагатиму тобі, чим зумію… Гадаю, що…

— Не варто, обійдуся без тебе, — Остен нервово махнув рукою й сердито підібгав губи. Чомусь те її бажання допомогти викликало роздратування. — До речі, якщо вже й хочеш допомогти, — тремтячою рукою вийняв з торбини куплений вранці фоліант та простягнув дівчині. — Ось, придбав в місцевій крамниці, там чимало заклинань гномів, також і шлюбні… Можливо, віднайдеш потрібні? — змахнувши зі спітнілого чола темне пасмо, Двейн скептично вигнув брову. — Ти ж чудово розумієш, про що я… Мені потрібні заклинання, або опис ритуалу, який після нашого розлучення утримає мою магію…

Звісно, Кетті все розуміла. Стримано кивнувши, різко відвела від насупленого стихійника погляд, приховуючи в плесах очей глибокий смуток. Зрештою, сама обіцяла допомогти, проте…

— Так, неодмінно вивчатиму надану інформацію, — стиха пробурмотіла у відповідь. — Та насамперед треба владнати справу з викраденим кристалом…

— То ж сказав, що тебе це не стосується! — рикнув стихійник, мимохідь щось обмірковуючи. За мить кинувся до своєї валізи й став судорожно копирсатися в речах. — Ось, знайшов… — з-поміж одягу вийняв невелику дерев’яну скриньку. — Мої кристали, які взяв з дому… Добре, що про всяк випадок здогадався взяти портальний, який рік тому подарував мені дядько, гер Вольд…

— Портальний кристал? Двейне, куди ж ти зібрався? Я сама тут не хочу залишатися, я… — розгублено, налякано кліпаючи очима, Кетрін вже й не зважала на роздратування Остена, кинулася блискавично складати необхідні речі в свою дорожню торбинку, заразом і запхала туди куплений парубком фоліант.

— Кет, ти якраз залишайся тут! Ще тебе бракувало вплутувати в цю справу! — не дивлячись в бік метушливої, стривоженої дружини, Двейн вийняв зі скрині портальний кристал. Приклавши до нього клаптик тканини від рукава кофтини Лемсі, заразом активував пошукову магію й почав промовляти певне заклинання, яке відчиняє портал. Як відомо, стихійник успадкував здібності шукача від батька Вардена, який і з-під землі дістане те, що йому потрібно…

Та коли за хвилину срібним сяйвом розчахнувся портал, Кетрін відразу кинулася слідом, схопивши Остена за камзол. Зрештою, сліпуче сяйво поглинуло обох стихійників.

За мить інтер’єр затишного будиночка змінився сірими нетрями похмурого, геть незнайомого міста. Стоячи на бруківці вузької дороги, Двейн у подиві й страху роззирався довкола, погляд відразу зупинився на не менш приголомшеній Кетрін, яка застигла, мов кам’яна, лише чіпко вп’ялася пальчиками в дорожню торбинку.