Глава 5

Після ранкової трапези Остени ввічливо прощалися з тими гостями, які після весілля заночували в маєтку. Двейн з непохитним обличчям обійняв діда й бабку Вілардів, заразом і вислухав їхні численні настанови. Жодного слова не мовив про те, що одружився з примусу, жодного нарікання не пролунало з його вуст… Хай там як, але сам почувався винним. Можливо, дід Двейн та бабка Лісабетта і здогадувалися про складнощі цієї ситуації, але тактовно мовчали. Схоже, юна Кетрін їм сподобалася. Літні стихійники чимало звідали в житті на шляху до власного щастя й терпляче покладалися на волю Покровительки. Хтозна, як складеться в подальшому? Можливо, якщо Кетрін виказуватиме мудрість і терплячість, то їхній дорогоцінний онук змінить своє ставлення до молодої дружини? Як кажуть, час все покаже.

— Подорож до Двергленда! Дивовижно! — у запалі щебетала усміхнена Росана до понурої, задумливої Кетрін. — Якось бувала там, ми з батьками і братом відпочивали в підземному королівстві на березі Кришталевих Озер… Кет, тобі сподобається! Раджу щодня тричі купатися в тих озерах, цілющі водоймища неабияк надаватимуть сил! Після них і шкіра гладенька, мов в дитини, а волосся… Жодне заклинання не надаватиме стільки краси й снаги, як ті купання! — хоч дзвінкий голос зовиці підбадьорював і Кетрін навіть мимоволі всміхалася, проте за тією підтримкою відчувалося неприховане співчуття. Так, Росана знала, що Двейн одружився з некоханою, але відчайдушно сподівалася, що згодом впертий брат зміниться й второпає певні життєві істини. Кетті полюбила, мов рідну сестру, саме про таку родичку і мріяла та відверто раділа, що не доведеться терпіти у власному маєтку пихату Ізабеллу Ладарг…

Росана завзято допомагала Кетрін збиратися в дорогу, звеліла служницям підготувати найкращі сукні, а Двейн, показово ігноруючи сестру і молоду дружину, понуро збирався самотужки.

— Братику, не забудь взяти побутові кристали, в Двергленді знадобляться, — діловито мовила Росана до брата, який злісно кидав речі у велику валізу.

— Рос, обійдуся без твоїх порад! — він сердито буркнув у відповідь. — Якщо знадобиться, потрібні кристали придбаю в крамницях Двергленда… В гномів їх чимало…

— Авжеж! І про сестру своє не забувай, привези мені з підземного королівства кілька кристалів краси! — вимогливо насупила брови.

— Гаразд… Придбаю кілька, якщо не забуду, — зітхнувши, похмурий Остен рвучко закрив свою валізу й заразом запечатав певним захисним заклинанням.

— І Кетті нашу пильнуй… Вона така… довірлива, вразлива… — Росана раптом рішуче й серйозно поглянула на брата, навіть іронічна усмішка зникла з її обличчя. — Пам’ятай, що завдяки їй ти повернув магію… Знаєш, а вона би могла й не погодитися на цей шлюб…

— Таке враження, що ви всі змовилися! Та Елома, також ти і наші батьки… Всі проти мене, проти моїх рішень, чи не так? — застигши, Двейн злісно вирячився на насуплену сестру, яка стиснула губи й граючи жовнами, у відповідь зіщулила ясно-сірі очі. На щастя, Кетрін наразі кудись вийшла з кімнати та не чула тієї напруженої розмови. — Усім відомо, що я волів одружитися з Ізабеллою, а ти…

— А що я? — хмикнувши, Росана нервово стенула плечима. — Не я ж образила ту Елому! Не я наклала на тебе шлюбне закляття…

— І не я також запросив ту Кет до нашого маєтку, темрява її забирай! — гаркнув парубок, стискаючи кулаки. — Рос, хіба не розумієш?! Кет знала про це, тому і з’явилася вранці зі своїм батечком! Присягаюся, вона все знала! Схоже, на випускному і почула про те закляття, навіть не здивуюся, якщо Елома їй все розповіла і таким чином вишукано помстилася! Вона…

— Брате, досить захлинатися злобою! — гнівно рикнула дівчина. — Я впевнена, що Кетті нічого не знала! Вона не з тих, хто стане бігати за будь-ким! Це Іза бігає за тобою хвостиком, мов няугра, хоча дивно, що знала про те закляття і спала до обіду! Не досить того, що дурепа, ще й лінива, мов…

— Рос, годі! — гримнув Двейн на сестру, спопеляючи чорнотою погляду. — Не смій ображати Ізабеллу! Вона страждає, мучиться через…

— Авжеж, бідолашна… Так мучиться, що воліла спати до обіду і… — Росана злісно, задумливо хмикнула. — Якби, брате, Іза тебе кохала, то прийняла і такого… без магії! — влучно вжалила останнім аргументом. — Отож, збирайся в дорогу, а я не заважатиму! — гордовито труснувши русявими локонами, задерла голову й карбованим кроком покинула кімнату, наостанок грюкнувши дверима.

— Сестричка… — процідив крізь зуби Двейн. — Норову, як в нашого батька… — хоч і охоплювало вогняним гнівом, проте останні слова Росани поцілили в самісіньке серце… Так, правда очі колола. Ізабелла й дійсно відмовилася прийняти його без магії. Та навіть попри це закоханий Двейн її виправдовував, оскільки розумів, що не кожна стихійниця наважиться пов’язати своє життя з магом без магії…

Хоч молодята Остени і ночували разом в подружніх апартаментах, однак Двейн спав на канапі, окремо від дружини. З Кетрін показово не розмовляв. До глибокої ночі залишався в бібліотеці й повертався до кімнати лише тоді, коли дівчина вже міцно спала. Та чи спала вона насправді? Хоч Двейн вважав, що саме так, проте Кетті лише вдавала, що спить. Зіщулившись під ковдрою, мов маленький няугр, тихенько лила гіркі сльози, а серденько билося в грудях зраненою пташкою. Інколи навіть картала себе, що погодилася на цей шлюб, проте твердо вирішила, що неодмінно віднайде потрібне заклинання, яке після розлучення утримає магію Двейна.

Вранці біля воріт маєтку очікувала запряжена кентавром карета, якою молоде подружжя подорожуватиме до Двергленда. Так, попереду в молодят «цукровий місяць», традиційно вони повинні насолоджуватися одне одним під час мандрівок і відпочинку. Звісно, була можливість і скористатися портальним кристалом, щоб не долати цей довгий шлях, проте суворий альмаїр наполягав саме на подорожі каретою. Можливо, через певний консерватизм, не вельми любив гер Варден ті переходи крізь портали, які поглинають чимало енергії стихійників... Також гадав, що в дорозі молодята матимуть змогу вдосталь поспілкуватися, що необхідно для їхнього зближення.