Глава 4

Як відомо, Двейна назвали на честь діда, славетного, легендарного мага землі, альмаїра Двейна Віларда. Саме він та його дружина Лісабетта, поважна магиня вогню, поспішили першими привітати молодят. Споглядаючи з гордістю свого дорогоцінного онука, Вілард урочисто промовляв побажання й заразом повідомив, що молодим стихійникам охоче дарує свій маєток Вілард, оскільки сам вже протягом років мешкав в маєтку Пармалон, який належав Лісабетті. Так, гідне майбутнє молодятам забезпечено! І хоч вже було вирішено заздалегідь, що Кетрін і Двейн  після весілля тимчасово залишаться в замку Остенів, проте в майбутньому молодим магам варто будувати самостійне життя.

Під час урочистого бенкету лунали численні тости з побажаннями, але понурий Двейн геть не слухав палкі промови гостей. Поряд у кріслі за столом нерухомо сиділа бліда Кетті, навіть не торкнулася їжі. І якщо гер Варден Остен вдавав, що не зважає на настрій молодят, то гера Марвелія здавалася схвильованою через це, хоч і вимушено посміхалася гостям. Так, їй подобалася юна невістка. Щира, чиста душею, без корисливих намірів, але мудра альмаїра розуміла, що син не кохає її… Саме це і гнітило Марвелію. Не досить того, що рідний син почувається нещасливим, ще й Кетті страждатиме через його байдужість, хоча й кохає Двейна… І як житиме з тим нерозділеним коханням? Звісно, серед гостей були і батьки Кетрін, писар Вітовт із дружиною Егорою. Хоч Остени ставилися до своїх нетитулованих сватів шанобливо, виказуючи ввічливість та приязнь, проте відносно бідні стихійники почувалися ніяково серед знатних гостей, також не вельми тішило рішення доньки одружитися з Двейном. Розуміли, що таким чином дівчина врятувала магію юного Остена. І навіщо така жертва? Мудрі батьки здогадувалися, що Кетті кохає цього стихійника, та чи буде щасливою у шлюбі? Хоч і житиме у розкоші, стане поважною особою, проте жодні багатства не ощасливлять, якщо законний чоловік виказуватиме байдужість.

Зазвичай молоді стихійники у запалі бажання з нетерпінням очікують на першу шлюбну ніч, але не у випадку з Двейном. З цією думкою він гидливо здригався й розпачливо метикував, як пережити цю ніч… Хай там що, але не торкатиметься законної дружини! Також був впевнений, що дівчина незаймана, нехай такою і залишається… Не стане силувати себе, також і певне благородство не дозволяє торкатися некоханої, ба більше, цнотливої стихійниці! Сподівався, що згодом зуміє віднайти потрібні закляття й скасувати це жахіття під назвою «шлюб».

Зрештою, після бенкету молодят супроводили до подружніх покоїв, традиційно осяюючи шлях спалахами магії. Зачинилися двері й вони опинилися на самоті. Насуплений Двейн геть не зважав на романтичну обстановку в приміщенні, на розкидані золотисті пелюстки квітів артензій, на запалені свічки, срібні келихи з елем на столі… Яка тут романтика?! Це навіть ще дужче дратувало, розпалюючи гнів і відчай, оскільки замість Кетті повинна бути його Ізабелла…

Судорожно видихнувши, юний маг стягнув з себе камзол та втомлено рухнув на канапу.

— Спатиму тут! — злісно буркнув до застиглої посеред кімнати Кетрін. — А ти лягай на ліжку… — звісно, подумки бажав, щоб некохана дружина геть щезла з його очей, але вголос це не сказав.

— Двейне… — дівчина ледь чутно, гірко зітхнула. — Я знаю, що ти не кохаєш мене і ніколи не…

— Отож! Ніколи не кохав і не покохаю! — рикнув юний Остен, люто блимнувши потемнілими плесами очей. — Добре, хоч магія повернулася… Задушив би ту Елому своїми руками! Що ж вона накоїла? Клята гнома…

— Двейне, я все розумію, — Кетрін вже не стримувала сліз, які скочувалися по блідому обличчю. — Я рада, що ти повернув магію, а згодом…

— Задоволена?! — стихійник рвучко підвівся та з відвертою ненавистю глипнув на некохану дружину. — Отримала бажане?! Мене, заразом і багатства, титул?! Ото й лягай вже спати, не дратуй мене! Ти…

— Обіцяю… — знічена, тремтяча у розпачі дівчина знесилено опустилася на ложе. — Я допоможу тобі віднайти потрібні заклинання, допоможу скасувати цей шлюб… Не зможу так жити… — витираючи гіркі сльози, заразом нервово виймала з волосся шпильки, а темні локони спадали на тендітні плечі. — Якщо вважаєш, що я обдурила тебе, то помиляєшся… Я не чула вашої з Еломою розмови, навіть і гадки не мала про те шлюбне закляття… А титул і статки? Мені байдуже до цього, зрозумій! Не бажаю тих багатств, лише щиро хотіла тобі допомогти повернути магію…

— Ой, Кетті! — хмикнувши іронічно й недовірливо, Двейн рвучко схопив подушку та завалився на канапу. — Авжеж, сама «безкорисливість»… Хіба я в це повірю? Так раптово завітала до мого маєтку після випускного… А насправді ти хитра, Кетті, не сподівався… Як кажуть, варто боятися драконів у шкурі няугра, а ти саме такою і є! Завше здавалася такою безневинною, скромною, а насправді…

— Досить! — відрізала ображена дівчина, це несправедливе звинувачення наче гострим клинком пронизувало серце. — Навіть якщо це вартуватиме мені життя, здоров’я і магії, обіцяю… Знайду ті закляття, які допоможуть скасувати шлюб та опісля зникну геть, а ти станеш вільним! Присягаюся, Двейне… — важко давалися ці слова, груди стискало болючим спазмом, а зранене серце захлиналося німим болем. — Правду кажеш, треба лягати спати, оскільки ми втомилися за цей важкий день… — рвучким проявом магії враз загасила в кімнаті світильники. Нервово стягнула з себе весільну сукню та вдягнула тонку сорочку з білого шовку, який приємно пестив шкіру. У темряві Двейн не побачить її оголеність, хоча й сором мимоволі обпікав дівочі щічки. Зрештою, полегшено зітхнула, оскільки позбулася тугого корсета сукні.— Добраніч… — вирвалося з гіркотою. За мить Кетрін пірнула під ковдру. Відвернувшись спиною від канапи з лежачим Двейном, дівчина згорнулася клубочком та щосили стиснула губи, ледь стримуючи ридання, які обпікаючими хвилями вирвалися з грудей. Не такою уявляла свою першу шлюбну ніч, не про таке мріяла життя… Краще би довіку була самою, ніж терпіти ці приниження й невіру від того, кого насправді кохала всім серцем. Так, могла би і відмовитися від шлюбу, але ж стихійник довіку залишиться без магії зі зруйнованим життям!