Глава 2

Після випускного балу Двейн до рідного маєтку повернувся над ранок. Діставшись своїх апартаментів, втомлений, захмелілий парубок завалився на ліжко, проте з тривогою роздивлявся сріблястий візерунок на зап’ястку. Хай там що, але доведеться розповісти батькам про прикрий випадок з Еломою і шлюбним закляттям… Почувався незвично й ніяково з заблокованою магією, строгий батько Варден за таке по голівці не погладить, але вже не заперечуватиме проти шлюбу з вродливою Ладарг, яка пообіцяла завітати до маєтку… Коли раніше у присутності альмаїра згадував про Ізабеллу, той лише невдоволено кривив губи. Чомусь не виказував бажання поріднитися з Ладаргами, а матінка Марвелія на те задумливо мовчала. З пліток Двейн дізнався, що колись Вітор Ладарг, батько Ізабелли, залицявся до його матері. Зрештою, Марвелія обрала Вардена… Хай там як, але ті події залишилися в далекому минулому. Двейн вважав, що не вельми справедливо, щоб те минуле бодай якось вплинуло на його сумісне майбутнє з жаданою Ізабеллою…

Прокинувшись вранці, юний Остен невдоволено поморщився від променів висхідного світила, які пробивалися крізь важкі оксамитові портьєри, а щебет птахів відлунював з похмілля нестерпним головним болем. Скривившись, парубок вже збирався вдатися до знеболювального заклинання, але враз пригадав, що його магію заблоковано.

— Клята Елома! — злісно буркнув собі під ніс, підводячись на ліжку. — Темрява з нею… — важко зітхнувши, пригладив скуйовджене волосся й попрямував до купальні. Попереду сніданок у родинному колі, тягарем гнітила думка про неминучу розмову з батьками. Доведеться ж розповісти, куди саме зникла його магія…

В бенкетній залі замку слуги вже накрили на стіл, за столом поважно сиділи батьки й молодша сестричка Росана, якій навесні виповнилося чотирнадцять. Вбравшись в блакитну сукню з білими рюшами, дівчина з-під лоба хитро глипнула на заспаного брата з опухлими повіками, який неохоче увійшов в приміщення.

— Ой, а ось і наш дорогоцінний Двейн! — здійнявши келих з ягідним морсом, Росана з цікавістю вирячилася на брата, обдарувавши єхидною посмішкою. — І як вчора погуляв? Багато елю випив? — уїдливо хмикнувши, запитливо вигнула тонку брову. Як же схожа на батька! Така ж іронічна посмішка, цупкий погляд сірих очей, навіть колір волосся… — Ой, братику, а що це в тебе на руці? — насупивши брови, дівчина вказала на парубочий зап’ясток, де виблискував сріблястий візерунок сплетених лозин, а Двейн, злісно видихнувши, нервово смикнув за рукав сорочки. Не встиг сховати той наслідок вчорашньої пригоди… Звісно, спостережлива сестричка відразу все помітила!

Винувато зітхаючи, Двейн повільно опустився в крісло за стіл й почав неохоче розповідати батькам про шлюбне закляття Еломи та необхідність одружитися з герою Ладарг, адже дівчина обіцяла вже сьогодні навідатися в гості. Вислухавши сина, альмаїр злісно стискав губи, граючи жовнами, а матір задумливо та скрушно хитала головою. Росана також насупилася й невдоволено кахикала, не вельми любила вона пихату Ізабеллу, схоже, не бажала поріднитися з нею.

— Двейне, ти розчарував мене… — зрештою, холодно мовив альмаїр Остен. — Хіба ж варто було ображати дівчину… ту геру Елому? Я гадав, що ти шляхетний стихійник і станеш взірцем вихованості, а ти… — нервово ковтав з кухля рожевий ель. — Хіба ж така поведінка гідна мого сина? — в сталевому погляді гострим лезом промайнув гнів. — Хоч і рано тобі ще думати про шлюб, але доведеться одружитися з…

— Ваша Ясностихійносте! — напружену розмову за столом раптом перервала управителька Маргарита, яка поспішно увійшла до зали. — Щойно до маєтку завітали королівський писар, гер Вітовт та його донька, гера Кетрін! Вони…

— Запросіть їх сюди, — звелів Варден з непорушним обличчям. — Так, я заздалегідь домовлявся з гером Вітовтом про цю зустріч, варто обговорити певні державні справи…

— Що?! — саме цієї мить Двейн став блідим, мов простирадло, враз пригадавши їдучі слова Еломи про першу незаміжню дівчину, яка завітає до маєтку… — Ні, не може бути… Це… — хапаючи ротом повітря, затремтів у жаху. І якщо вже темрява з тим гером Вітовтом, то… — Кетті… — видихнув судорожно й розпачливо, по спині пробіг мороз, а руки похололи.

— Авжеж, Кетті, — голос батька Вардена пронизував сарказмом. — Не гера Ладарг, мій синку, а Кетті… — чоловічі губи скривилися у подобі іронічної посмішки. — Доведеться відповідати за свої вчинки й благай Покровительку, щоб дівчина погодилася з тобою одружитися, бо інакше довіку житимеш з заблокованою магією…

— Знаєш, братику, краще вже поріднитися з герою Кетрін, ніж з тією білявою няугрою, — задоволено хмикнувши, Росана наче масла у вогонь підливала, а охоплений розпачом парубок ладний був провалитися крізь землю й заразом придушити сестричку за ті слова.

— Дякую, Росинко, вмієш підтримати… — спромігся лише процідити крізь зуби, люто зиркнувши на усміхнену стихійницю. Саме цієї миті до зали увійшов літній гер Вітовт, а слідом невпевнено крокувала сором’язлива Кетрін. Хоч знічено опускала голову, але на відміну від Двейна, мала бадьорий вигляд. Оскільки вчорашній випускний бал покинула раніше, встигла виспатися, також п’янкий ель майже не вживала, лише трохи пригубила з нагоди випускного балу.

Важко охарактеризувати емоції, які цієї миті роздирали Двейна… Гіркий розпач межував з вогняною люттю, треба ж було геру Вітовту притягти з собою доньку!

Прибулі гості ввічливо привіталися з Остенами, альмаїр відразу запросив їх до столу, а слугам звелів принести додаткові прибори. Опустившись у крісло якраз навпроти Двейна, Кетрін помітила, що парубок якийсь напружений, блідий. Граючи жовнами, стискав пальцями срібну виделку, нервово копирсаючись в салаті, а в її бік навіть не дивився. Таке враження, що в юного Остена якісь проблеми, негаразди, стихійниця це серцем відчувала. Невже вчора посварився з герою Ладарг? Знала би дівчина справжню причину!

— Гере Вардене, як ви й просили, я приніс з канцелярії необхідні звіти, — кахикнувши, літній писар пригладив смоляні пасма, посріблені сивиною. — Заразом моя Кетті хотіла узяти з вашої бібліотеки кілька фоліантів, якщо не заперечуєте…