Глава 1

— Двейне, я принесла твій фоліант, хочу повернути й подякувати…

— Кетті? Вітаю… — невдоволено пробубонів Двейн Остен до невисокої на зріст, худенької стихійниці, яка сором’язливо ховала глибокий погляд карих очей за густими віями, притискаючи до грудей великий фоліант в оксамитовій палітурці. — Слухай, сьогодні випускний бал, чи варто було тягти сюди той фоліант? Могла би й пізніше повернути… — роздратовано хмикнувши, зрештою, неохоче взяв принесену дівчиною річ. Мимоволі зауважив, що Кетті личить висока зачіска й пишна сукня з червоного атласу… Хай там як, але на випускний бал вона причепурилася, хоча зазвичай в академії цю стихійницю вважали «сірою няугрою» і зубрилою, яку геть не цікавлять гарні вбрання й урочисті заходи… Так, скромна Кетрін з маєтку Граундфорт була однією з найкращих студенток академії. Звісно, юний Двейн не поступався їй у знаннях та здібностях, оскільки успадкував магію й таланти від своїх легендарних батьків Остенів. Як і Кетті, парубок володів енергією землі, заразом цікавився загадковою магією гномів, вже й приступив до написання наукової праці. Розумна, здібна Кетрін охоче допомагала йому, в бібліотеці радо приєднувалася під час читання книг й досліджень до Двейна, інколи у цій справі навіть навідувалася до його маєтку. Ця стихійниця була донькою королівського писаря Вітовта, а в замку Остенів завжди бажана гостя. Тихенька, сором’язлива Кетті відчайдушно приховувала почуття першого кохання, яке розквітло в дівочому серці, проте Двейн не відповідав взаємністю, оскільки думки цілковито заполонила вродлива Ізабелла Ладарг…

Надворі згущувалися вечірні сутінки, огортаючи мальовниче королівство Мілдгард, а в Мілдгардській Академії Стихій розпочався урочистий випускний бал. Після складних іспитів студенти, зрештою, отримали довгоочікувані дипломи мага та з настановами й побажаннями літнього ректора Іваса незабаром попрямують у доросле життя.

Здобувши освіту й отримавши омріяний диплом, юний Двейн Остен почувався найщасливішім стихійником у світі. Батько Варден пообіцяв влаштувати на роботу при дворі короля, хоч і не обіцяв високої посади, оскільки вважав, що здібний син повинен самотужки долати шлях до блискучої кар’єри. Колись Двейн був бешкетним, непосидючим хлопчиськом, та з плином часу став вродливим юнаком, якому не бракувало уваги молоденьких стихійниць… Звісно, як же не помітити такого красеня? Високий, статний, на пружні плечі спадали густі, темні кучері, а глибокий погляд карих очей з бурштиновими відблисками мимоволі притягував, заворожував… Кажуть, зовнішність і веселий характер успадкував від матері Марвелії, сильної магині землі… Проте інколи й виказував твердолобість, непохитність суворого батька, знатного альмаїра Вардена Остена.

— Гаразд, Кетті, розважайся, — махнувши лівицею, Двейн вже й не дивився в бік застиглої дівчини, яка глипала на нього з відвертим благоговінням та захопленням. Парубок вже радо вітався з прибулими на бал друзями, заразом шукаючи когось напруженим поглядом… Гірко зітхнувши, Кетрін знала, на кого саме так нетерпляче очікує Остен. Ізабелла Ладарг… Хоч вважалася в академії трохи зарозумілою й гордовитою, проте була старшою донькою сагріра Вітора Ладарга, успадкувала характер і зовнішність вродливого батька. Схоже, та стихійниця відповідала Двейну взаємністю, парубок повсякчас залицявся та запрошував на побачення, а Ізабелла охоче приймала його залицяння й відверто хизувалася перед подругами вродливим, гідним кавалером. Хай там як, син поважного альмаїра Остена!    

За кілька хвилин до зали увійшла Ізабелла в товаристві кількох подруг. Гордовито піднявши голову, граційно пливла, мов лебідка, відразу привертаючи увагу молодих стихійників. Годі й казати, сяяла вродою! Пишна волошкова сукня, оздоблена сріблястими воланами, виблискувала розсипом аелітів, по плечах струменіли білосніжні кучері, а погляд сапфірових очей зупинився на високій постаті статного Двейна.

— Ізо, схоже, та няугра Кетті знову крутиться біля твого кавалера! — уїдливо пробурмотіла до Ізабелли одна з подруг. — Диви-но, навіть якийсь фоліант притягла на випускний бал! — насмішкувато гигикнула, на що юна Ладарг лише стенула плечима.

— І що з того? — зневажливо хмикнувши, Ізабелла кінчиками пальців поправила кучері. — Та я навіть не зважаю на такі дрібниці, оскільки Двейн лише мій! А та Кетті… Хіба вона мені суперниця? Остен ніколи не зверне увагу на цю недолугу гному! — обдарувала подругу іронічною, переможною посмішкою. — Ти ж лише поглянь на ту… Кетті… Вона ніяка! А ця кумедна сукня… — гидливо скривила губки. — Ще й на голові казна-що… Довіку залишиться нудною зубрилою й неабияк радітиме роботі в канцелярії, як і її батько… Що ж чекає на неї? У кращому разі шлюб з бідним, нетитулованим стихійником, який під час першої шлюбної ночі розважатиме її читанням фоліантів…

Після цих слів подруги Ізабелли уїдливо реготнули, заразом з цікавістю грайливо зиркали на присутніх парубків.

Під час пишного бенкету стихійники охоче споживали рожевий ель, а коли в приміщенні з музичних кристалів залунала мелодія, розпочалися танці. Посеред зали випускники й викладачі кружляли у вале, а Двейн охоче запрошував на танець Ізабеллу. Хай там як, присутні мимоволі милувалися цією красивою парою, а деякі стихійниці не приховували в поглядах і відверту заздрість… Остен і Ладарг. Титуловані, юні аристократи з блискучим майбутнім…

Після чергового вале розчервонілі Двейн та Ізабелла біля буфетних столиків охоче смакували прохолодний ель у товаристві друзів Остена, завзято обговорюючи випускний вечір та плани на майбутнє.

— Ой, наша Елома! — гучно реготнувши, хтось із захмелілих парубків кивнув в бік низенької, товстої стихійниці, яка застигла неподалік, задумливо жуючи тістечко. — І що, наша гнома-Елома не танцює, ніхто не запрошує? — цю випускницю дражнили в академії «гномою-Еломою», оскільки її бабка була саме гномою. Як відомо, цю набундючену стихійницю не вельми любили за її кепський характер, протягом навчання ніхто з нею не товаришував, лише Кетті інколи ввічливо спілкувалася з тією особою. Так, саме Кетрін приязно ставилася до всіх, хоча її і вважали нудною зубрилою.