БОНУСНА ГЛАВА 1

Перше побачення

Ред розуміє, що сьогодні Грей поводиться дивно. Не так дивно, як перед боєм, коли господар стає тихим і думає тільки про те, кого вдарити першим. І не так, як перед польотом у погану погоду, коли довго дивиться в небо, ніби щось там загубив, потім кілька разів перевіряє сідло й ремені, а потім знову дивиться в небо.
Ні, цього разу все інакше. Це інше “дивно”. Навіть не таке, як перед зустріччю з тією великою прямою жінкою, від якої завжди пахне одразу кількома драконами. Тоді Грей теж тримається рівно, але всередині в нього все стає надто жорстким, як погано натягнутий ремінь.
Сьогодні все інакше. Сьогодні Грей пахне тривогою. Але не звичайною, а дурною тривогою.
Господар стоїть поруч із сідлом і вже вчетверте перевіряє один і той самий ремінь. Ремінь міцний. Навіть Ред це знає. Грей теж, але все одно тягне застібку, проводить пальцями по шкірі й поправляє край. Уже кілька разів одне й те саме. Ред лежить на теплих каменях біля загону й дивиться на нього одним оком.
Грей робить вигляд, що не помічає цього погляду. Тоді Ред дивиться пильніше, ніби може спалити людину не полум’ям, що живе глибоко в його грудях, а самими лише очима. Грей усе одно продовжує ігнорувати. Упертий. Хороша людина, але вперта.
Поруч із сідлом стоїть кошик. Грей зазвичай ніколи не носить із собою такі кошики. Від нього пахне хлібом, сиром, ягодами, м’ясом і чимось солодким. Ред не бачить, що саме лежить у кошику, але вже вважає це своїм. Якщо їжа стоїть біля його сідла, значить, їжа має стосунок до нього. Усе просто. Двоногі постійно вигадують зайві правила, але Ред, на щастя, у таких важливих питаннях мислить ясно. Єдине, що його дратує, це те, що кошик надто маленький. Зараз би Ред навернув пару овець. Вони великі й смачні, на відміну від маленького підозрілого кошика.
Грей помічає, куди він дивиться. На кошик.
— Ні, — каже він.
Це слово Ред знає. Дуже погане слово. Зазвичай після нього не дають їжу, не дозволяють летіти туди, куди хочеться, або не дозволяють спалити щось неприємне. Тому Ред повільно й невдоволено заплющує око.
Грей видихає. Через зв’язок Ред добре відчуває від господаря роздратування, але слабке. Під ним є інше: очікування, обережність і той дивний людський стан, коли двоногий хоче чогось дуже простого, але поводиться так, ніби збирається кусати скелю.
Ред підводить голову. О. Тепер зрозуміло. Грей не йде в бій чи на тренування. Він не збирається до великої прямої жінки із запахом кількох драконів.
Грей намагається зробити щось приємне для Ельзи.
Погано намагається: надто серйозно й напружено. Але намагається.
Ред задоволено рокоче. Грей одразу хмуриться.
— Не починай.
Ред не розуміє всіх слів, але тон розуміє. Тон означає: я знаю, що ти все зрозумів, і мені це не подобається. Дуже смішно.
Потім приходить Ельза. Ред відчуває її раніше, ніж бачить. Внутрішній зв’язок із нею спалахує тепліше й гучніше. Вона завжди така, схожа на його власний рудий вогонь, тільки крихітний. А Грей усередині схожий на важкий камінь, який довго гріло сонце, але він усе одно вдає, що холодний.
Ельза з’являється біля краю загону, дивиться на Грея, на Реда, на сідло й кошик, а потім знову на Грея. Серце в неї одразу починає битися швидше. Ред ловить її запах: шипшина, солодкий попіл, свіже повітря і радість, яку вона навіщось намагається сховати, але робить це погано.
Грей каже їй щось коротке й надто рівне. Ельза відповідає швидко, і в її голосі одразу з’являються гострі краї. Ред розрізняє своє ім’я, ім’я Грея і ще кілька знайомих звуків, які зазвичай означають, що Ельза не злиться по-справжньому, а просто не хоче показувати м’яке пузо. У неї немає луски на животі, тож, звісно, треба захищатися. Але зараз поруч Грей, Ред і їжа. Небезпеки немає. Ред у цьому впевнений усім своїм драконячим серцем.
Ельза підходить ближче й кладе долоню Реду на морду. Пальці в неї маленькі, тонкі й теплі. Не такі тремтливі, як у перший день, коли вона сиділа на ньому й кричала в небо так голосно, ніби намагалася налякати вітер. У ній залишився якийсь відгомін страху, і Ред думає, що це тому, що вона боїться впасти з його спини, як було одного разу. Але найбільше в Ельзі довіри. А Реду подобається довіра. На смак вона, як пряна жаринка.
Хазяйка щось каже йому м’якше, ніж Грею. Лагідно. Особливо чітко Ред розрізняє слово “Кха́рол”, слово його рідною, древньою мовою, яке точно означає, що він молодець. Грей поруч одразу стає теплішим, хоча, звісно, вдає, що ні. Грей ще не звик показувати, що справді відчуває. Дурний.
Ред усе одно задоволено мружиться. Він любить, коли і Грей, і Ельза одночасно поруч із ним. Тоді він отримує вдвічі більше уваги, і чимало приводів повеселитися.
Потім Грей допомагає Ельзі піднятися в сідло. Його рука лягає їй на талію, але всього на мить. Ред смикає хвостом від невдоволення. Грей хоче тримати довше, Ельза хоче, щоб він тримав довше. Обоє це відчувають. Ред це відчуває. Мабуть, навіть дурний сірий камінь під лапою Реда це відчуває.
Але Грей прибирає руку.

Ред дивиться на нього. Грей не дивиться у відповідь.
Ред вирішує, що двоногі все-таки дуже дивні істоти. Якщо хочеш тримати, тримай. Якщо хочеш бути ближче, будь ближче. Якщо хочеш шматок м’яса з кошика, бери, поки хтось інший не забрав.
Прості правила. Чому люди їх не розуміють? Навіщо грають у ці складні ігри?
Коли Ельза сідає позаду Грея, Ред нарешті підводиться. Камені під лапами трохи дрижать. Вітер торкається крил, і Реду хочеться злетіти різко, як він любить. Але сьогодні не можна. Сьогодні треба м’яко. Не тому, що Грей боїться. Грей не боїться. А от Ельза все ще трохи боїться висоти, хоч і вперто лізе на дракона знову й знову.
Хоробра маленька руда. Дурна, але хоробра.
Втім, Грей теж дурний.
Отже, вони справді підходять одне одному.
Грей знову говорить його рідною мовою. “Феррас'ши!” означає, що треба злітати. Одна з найулюбленіших команд Реда. Вона має смак хмар, дикого вітру і свободи.
Ред злітає плавно. Не вгору різким поштовхом, а широким колом, щоб Ельза не вчепилася в Грея тільки від жаху. Від жаху можна, звісно. Але краще не тільки від нього.
Під ними залишається Академія, темні дахи, тренувальні майданчики, загони і ліс. Далі блищить вода, сонце опускається нижче, і небо стає майже такого кольору, як луска Реда, тільки слабше. Усе у світі слабше, ніж луска Реда. Це нормально.
Грей думає, що сам обрав маршрут, але помиляється. Ред давно знає, де красивіше літати.
Ельза спочатку сидить трохи напружено, як із нею часто буває на самому зльоті. Хоча сьогодні хазяйка, здається, напружена не тільки через це. Її хвилювання точно пов’язане з тим кошиком, який двоногі затягли із собою в сідло. Ельза втискається в Грея, а Грей не бурчить, як бувало раніше. Тепер він любить, щоб вона так втискалася. Двоногі зчіплюються, як змії восени, і їхня шкіра нагрівається від контакту, попри вітер, що бушує в небі.
Ельза щось каже Грею просто біля вуха. Через вітер Ред майже не розрізняє слів, але за голосом розуміє: хазяйка сміється. Грей відповідає коротше й нижче. У ньому стає більше тепла, особливо коли Ельза притискається грудьми до його спини й обіймає його міцніше.
Ред схвально фиркає. Від Грея через це фиркання йде легкий імпульс невдоволення, але Реду він не заважає. Якби Грей справді був невдоволений, він тримався б інакше. А зараз господар задоволений. Дуже задоволений.
Вони летять над лісом, потім над мокрими скелями, де в тріщинах збирається світло заходу. Далі розстилається вода. Широка, холодна, пахне сіллю і рибою. Ред любить це місце. Тут зручно сідати, гріти луску на каменях або просто дивитися на світ згори, поки маленькі істоти внизу думають, що вони важливіші за драконів. Наївні.
Грей скеровує його до уступу, і Ред цілком згоден з обраним шляхом. Там мало людей, багато вітру й достатньо місця, щоб лягти поруч і все контролювати. Хороше місце для гнізда. Тимчасового, звісно. Справжнє гніздо має бути вище, глибше, тепліше і з більшою кількістю їжі. Але для двоногих і ця скеля згодиться.
Ред знижує швидкість. Він сідає майже ідеально м’яко. Так м’яко, що навіть та синя, яка вміє ставати довгим водяним хвостом, схвалила б посадку. Хоча вона взагалі надто тиха й дивна. Від неї пахне водою, древністю і секретами. Ред поки не вирішив, чи подобається вона йому. Але вона давно живе під боком, розуміє його й рятувала його хазяйку, значить, вона друг.
Грей зістрибує першим і одразу повертається до Ельзи. Цього разу він не допомагає їй коротко, ніби боїться затриматися. Натомість господар бере її за талію міцно й упевнено, знімає зі спини Реда і ставить на камінь перед собою. Його пальці залишаються на ній ще кілька митей. Ельза піднімає голову, щось каже з насмішкою в голосі, але не відходить. Навпаки, стоїть близько.
Але недостатньо близько. Ред це ясно бачить. Він обережно нахиляє голову і м’яко, зовсім трохи, штовхає Ельзу мордою в спину. Так, щоб хазяйка ойкнула, ступила вперед і врізалася прямо в Грея. Грей одразу ловить її за талію, а Ельза впирається долонями йому в груди. На мить обоє завмирають.
Ред майже усміхається, задоволений: тепер правильно.
Ельза першою починає сміятися. Грей дивиться так серйозно, ніби зараз збирається всіх відчитати, але потім кутик його губ усе-таки смикається. Він не відпускає її. Ельза теж не поспішає відсторонюватися, хоча щось каже з дуже обуреною інтонацією і явно згадує Реда.
Ред задоволено фиркає, почувши своє ім’я. Він зовсім не відчуває провини. Дракони, взагалі-то, ніколи не бувають винними в чомусь.
Поки двоногі стоять і дивляться одне на одного, кошик залишається без нагляду. Це помилка. Ред поважає помилки, якщо вони допомагають отримати їжу. Він тягне морду ближче, дуже акуратно чіпляє край тканини зубами й намагається з’ясувати, що там усередині. Грей помічає майже одразу.
— Ред.
Знову цей дурний поганий тон. Заборонний. Ред завмирає зі шматком тканини в зубах, розмірковуючи, чи варто піддатися вмовлянням господаря, чи все-таки закінчити те, що почав.
Ельза на це весело й дзвінко сміється. Вона щось каже, і в її словах є знайоме “голодний” і щось іще, напевно справедливе. Потім вона сама підходить до кошика, дістає звідти шматок м’яса і простягає йому. Ред забирає м’ясо дуже акуратно, кінчиками зубів. Хазяйка розумна. Маленька, шумна, іноді лізе туди, куди не треба, але розумна. Хоча м’ясо все-таки маленьке. Це не вівця. Ред думає, що їм варто було все-таки прихопити із собою вівцю. А краще три. Ні, цілу отару. Так було б розумніше і ситніше.
Грей каже щось сухе. Вочевидь, знову про те, що Реду не можна чіпати кошик. Ельза відповідає ще сухіше. За голосом ясно: вона перемогла.
Ред жує і дивиться на Грея.
Ось. Вчися. Іноді, щоб усім стало добре, треба просто дати дракону м’ясо. Це не складна наука.
Грей розстилає на теплому камені щільну тканину. Дістає хліб, сир, ягоди, ще м’ясо, маленьку флягу і якісь солодкі круглі штуки. Ред одразу запам’ятовує солодкі круглі штуки. Вони виглядають маленькими, але пахнуть цікаво. Можливо, їх теж треба перевірити. Пізніше, коли Грей відвернеться або стане надто зайнятий Ельзою, що майже одне й те саме.
Ельза сідає першою. Грей сідає поруч, уже не так далеко, як міг би. Добре. Ред трохи просунув їхнє навчання. Усе одно між ними залишається місце. Не величезне, але зайве. Ред дивиться на це місце, потім на Грея. Грей робить вигляд, що не бачить. Тоді Ред просто кладе хвіст з іншого боку від Ельзи й трохи посуває його.
Ельза опиняється ближче до Грея. Зовсім трохи. Так, Ред знову це зробив, але ні про що не шкодує.
Хазяйка дивиться на хвіст, потім на Реда. Примружується. Ред кліпає найчеснішим оком. Ельза каже щось із його ім’ям, смішком і тим особливим лагідним тоном, який Ред у ній так любить.
Потім двоногі їдять і розмовляють. Ред не вникає в слова, бо вони надто людські: дрібні й слизькі. Сьогодні важливіше інше: Ельза вже не сидить насторожено, готова будь-якої миті підскочити й укусити когось, та й Грей не сидить, як перед допитом. Його плечі нижче, а рука лежить поруч із рукою Ельзи, і за якийсь час він торкається її пальців.
Ельза не відсмикує руку. Навпаки, переплітає пальці з його пальцями і щось каже дуже тихо. Грей дивиться на неї довго. Так довго, що навіть Реду стає зрозуміло: зараз господар знову думає надто багато.
Не можна думати надто багато, коли рука хазяйки вже у твоїй руці. Треба діяти. Двоногі дуже часто псують хороші моменти роздумами. Саме тому вони завжди будуть трохи дурніші за драконів.
І потім Грей усе-таки більше не думає. Він піднімає руку хазяйки й торкається губами кісточок пальців. Ельза спершу завмирає, а потім посміхається так тепло, що Реду хочеться задоволено вдарити хвостом по каменю. Але він не вдаряє, бо камінь може тріснути, і тоді двоногі знову почнуть кричати, а їхній контакт тільки-но став теплішим.
Ельза щось каже, і Ред розрізняє слово “Асаріон”. Коли вона вимовляє його зараз, слово звучить зовсім не так, як раніше. Не як бажання боднути рогами, яких у неї немає. Тепер у цьому імені сміх, тепло і трохи небезпеки. Хорошої небезпеки. Такої, після якої не б’ються на смерть, а притискаються ближче.
Грей відповідає. Його голос стає нижчим і спокійнішим. Він тягнеться до Ельзи й прибирає руде пасмо з її обличчя.
Ред уважно стежить.
Ельза не відсторонюється. Вона повертає обличчя до його долоні й на мить заплющує очі. Всередині в Грея одразу стає гарячіше. Ред відчуває це так ясно, ніби господар сам вирішив видихнути полум’ям. Але Грей, на щастя, не видихає. Було б недоречно. Ельза маленька, і її не можна випадково підсмажити.
Грей нахиляється. Ельза сама тягнеться назустріч.
Ось.
Так набагато краще.
Ред усе одно опускає крило, закриваючи їх від вітру. Не тому, що вони зовсім без нього не впораються. Сьогодні, може, навіть впоралися б. Але з крилом краще. Тепліше й затишніше. І ніхто зайвий не побачить його господарів.
Грей цілує Ельзу спокійно й упевнено. Він цілує її так, ніби вже все вирішив і більше не збирається сперечатися із собою. Ельза відповідає одразу. Вона обіймає його за шию, притягує ближче і сміється просто в поцілунок, коли Грей, здається, щось тихо каже їй у губи.
Ред не розуміє слів, але розуміє сенс. Нарешті.
В обох магічних нитках, що тягнуться від двоногих до Реда, стає тепло. Як великий нагрітий камінь після довгого дня. Як повний шлунок. Як вітер під крилом, коли нікуди не треба поспішати…
Ред дуже задоволений. Він рокоче.
Грей на мить відривається від Ельзи й кидає на нього суворий, майже грізний погляд. Смішний, бо всередині Грей зараз зовсім не грізний. Усередині він щасливий, гарячий і трохи розгублений. Значить, усе йде правильно.
Ельза сміється голосніше й щось каже Реду. У її голосі є вдячність, прикрита жартом. Потім вона раптом тягнеться до кошика, дістає одну із солодких круглих штук і показує Грею. Грей одразу каже знайоме погане слово:
— Ні.
Ред піднімає голову. Ельза дивиться на Грея. Грей дивиться на Ельзу. Між ними знову йде якась людська суперечка навіть без слів, самими поглядами й жестами. Потім Ельза усміхається тією усмішкою, після якої зазвичай хтось програє. Найчастіше Грей.
І справді, за кілька митей солодка кругла штука опиняється перед мордою Реда. Ред обережно забирає її язиком.
Дуже дивна їжа. Маленька, м’яка, солодка, з ягідним запахом. Не вівця. Навіть не м’ясо. Але непогано.
Грей зітхає. Ельза невинно знизує плечима, дивлячись на Грея так, що він просто зобов’язаний пробачити її за один тільки погляд.
Ред ковтає і вирішує, що ця сидяча прогулянка стає дедалі кращою.
Потім двоногі довго сидять під його крилом. Спочатку їдять, потім уже майже не їдять. Говорять тихіше й іноді мовчать. Мовчання теж буває різним. Погане мовчання пахне образою, страхом або очікуванням удару. Це мовчання хороше. У ньому лише втома, тепло й бажання просто бути поруч.
Ельза притуляється плечем до Грея. Грей обіймає її вже без зайвих зупинок, кладучи долоню їй на бік. Ельза щось каже йому, не піднімаючи голови. Грей відповідає зовсім тихо і цілує її у волосся. Потім у скроню. Потім знову в губи, бо, здається, нарешті зрозумів, що це можна робити не тільки після смертельної небезпеки.
Ред схвалює.
Набагато корисніше цілувати Ельзу, ніж постійно сперечатися з нею. Хоча сперечатися вона теж любить. Можливо, це в неї такий спосіб точити зуби. Шкода, що зуби в неї маленькі.
Коли сонце опускається ще нижче, повітря стає прохолоднішим. Ельза зимно ворушиться, і Грей одразу притягує її ближче. Потім накриває своїм плащем. Ельза спершу каже щось обурене, мабуть, про те, що вона не змерзла. Але все одно залишається під плащем. Ще й чіпляється пальцями за край, щоб запах Грея не зникав. Ред це чудово бачить. Ельза думає, що ніхто не помічає. Дуже смішна маленька.
Ред кладе голову на камінь поруч із ними й робить вигляд, що задрімав. Насправді він сторожить. Це важлива робота. Раптом прилетить хтось зайвий? Раптом з’явиться велика пряма жінка із запахом кількох драконів і почне говорити щось суворе своїм серйозним голосом? Раптом та синя драконка вирине з води, як довга риба? Раптом хтось спробує забрати солодкі круглі штуки?
Не можна розслаблятися.
Але поруч тихо. Тільки вода внизу, вітер, дихання Грея й Ельзи. Їхні внутрішні зв’язки лежать поруч із його власним рівніше, ніж раніше. Не плутаються, не рвуть, не тягнуть у різні боки. Просто гріються разом.
Реду подобається. Ця зустріч із кошиком проходить добре. Ред радий, що його взяли на неї. Бо якщо чесно, без нього ці двоє усе одно надто багато говорили б, надто багато думали б, надто мало їли б і називали б усе це "складною ситуацією". А тепер у них є теплий камінь, їжа, небо, поцілунки і великий червоний дракон, який усе організував правильно.
Двоногі жахливо повільні й дурні. Але це його двоногі.
Ред тихо видихає, вкриваючи їх теплим димним диханням, і остаточно заплющує очі. Вони — його зв’язки і його господарі.
Його Грей.
Його Ельза.
Його маленьке дивне гніздо.