Розділ 78

Лань я знаходжу біля бічних сходів, що ведуть до верхніх галерей. Вона саме спускається з папкою в руках, бездоганно зібрана, ніби світ за кілька годин не провалиться в криваву пащу. Побачивши мене, вона одразу зупиняється.
— Ельзо?
— Мені потрібна твоя допомога.
Вона дивиться мені в обличчя і щось там, очевидно, одразу читає. Я давно помітила, що Лань набагато проникливіша, ніж здається.
— Що сталося?
— Усе.
Дуже змістовно. Молодець. Я сьогодні — саме ораторське мистецтво!
Я глибоко вдихаю і вже без істерики, швидко й чітко переказую все: підвал, відьом, розмову, Маннон, напад, бар’єр, Джесс, Грея і його прекрасне “ти хитра демонеса, яка хоче втекти з Випробувань”.
Лань слухає мовчки і не перебиває. Тільки наприкінці на секунду заплющує очі.
— Я думала, що вони близько, — тихо каже вона. — Але не настільки.
— Стоп, ти знаєш? — я здивовано вигинаю брову. — Значить, ти мені віриш?
Вона переводить на мене погляд.
— Я знаю набагато більше, ніж тобі здається. І після всього, що ми вже пережили, було б нерозумно почати сумніватися в тобі саме зараз.
У мене всередині стає легше. Ну чому Грей не міг так? Просто довіритися. Хоч трохи. Дати мені хоч маленький шанс щось довести!
— Мені потрібен дракон, — кажу я. — І Джесс, щоб знайти табір. Ред залишиться з Греєм. А Грей… Знаєш що? До Пеплогриза Грея. Нехай летить сам на свої Випробування. Та нехай хоч згорить там у вогняному кільці, мені байдуже!

Насправді, мене просто страшенно розпалює, коли я зараз думаю про Грея. Краєм розуму я усвідомлюю, що могла б спробувати знову. Наприклад, я могла б вмовити Лань підтвердити мої слова перед вершником. Але ні. Як тільки згадую його скептицизм, його звинувачення, у мене всередині все просто валиться у безодню.

До того ж, здається, вже запізно. Грей ось-ось вийде на арену, і з кожною хвилиною все складніше навіть спробувати його звідти витягнути.
Лань трохи нахиляє голову, вивчаючи мою цікаву гнівну реакцію.
— Тоді йдемо до Джесс.
— Тільки от ще момент… Вона буде в люті. Через те, що я обіцяла посвятити в справу лише Грея, але посвятила тебе.
— Добре.
— І все одно?
— Часу майже немає, Ельзо.
Це правда. Огидна, але правда. Час витікає швидше, ніж пісок крізь пальці. Ми йдемо швидко. Я майже лечу поруч із нею, все ще відчуваючи, як усередині стукає провал розмови з Греєм. І ще гірше те, що він зараз, мабуть, досі впевнений: я просто з’їхала з глузду від страху перед Випробуваннями.
Коли ми входимо до кімнати, Джесс піднімає голову, і її обличчя змінюється миттєво через те, що я привела з собою Лань.
— Ні, — одразу каже Джесс. — Ні. Ельзо, ти...
— Не починай, — видихаю я. — Мені довелося.
— Довелося?! Я ж сказала тобі нікого більше…
— Я знала про вас, — рівно обриває її Лань. — Давно. І я на вашому боці, і на боці Ельзи.
Лань примружується, раптом надто уважно впиваючись очима в Джесс.
— Ти ж теж знаєш мій секрет, чи не так? Я відчувала тебе в лісі одного разу. Вирішила, що здалося. Але сильно в цьому сумніваюся.
Джесс фиркає. Вони з Лань так пильно дивляться одна на одну, ніби зараз спопелять одна одну самими лише поглядами. Атмосфера стає настільки електричною, що в мене аж волоски на руці стають дибки. Жах який.
Зрештою Джесс перша відводить погляд і закушує губу.
— Ну, так, знаю. Це моя робота — усе знати.
— Ти знала, що вона східний дракон, але не розповіла мені про це?! — обурено втручаюся вже я.
Джесс закочує очі.
— Хех. Демонесо, з чого б мені взагалі ділитися з тобою чужими секретами? Ти сама літала на ній, але мені про це ні слова.
Лань хмуриться. Я напружуюся.
— Ти і про це знала?!
— Кажу ж: це моя робота — усе знати.
І тут до мене доходить ще дещо, і я знову переводжу погляд на Лань.
— А Ірен? Ви ж із нею близькі, вона ж, типу, твоя вершниця. Що вона знає?
— Що я східний дракон. Що червоні ельфи ще не вимерли і зустрічаються поблизу академії. Але більше… нічого такого.
— Зачекай, тобто ти знала, що в її академії збирається змова контрабандистів, і нічого їй про це не сказала?! — хай це й не моя справа, але мене це злить. Це, як мінімум, несправедливо!
Лань хмуриться, ніби я сказала повну нісенітницю.
— Я здогадувалася про деякі речі, але до сьогодні в мене не було реальних доказів. Особливо про те, що ти говориш. Про контрабандистів у серці академії. Я не могла піти до Ірен, не спираючись на факти. Вона — вершниця фактів, а не теорій змов.
— Ага, очевидно, краще дозволити тримати її в щасливій необізнанності, — фиркаю я.
Джесс тепер з цікавістю переводить погляд з мене на Лань і назад, а потім нарешті втручається:
— Гаразд. Досить обмінюватися прекрасними секретами, поки наш світ бадьоро котиться до Люцифера, — каже вона і різко переводить погляд на мене. — Я все ще вважаю, що втягувати ще одну сторонню — це жахлива ідея.
— Вона не стороння, — відрізаю я.
— Для Клео — стороння. Для табору — стороння.
— Але Реда немає, — кажу я. — Грей мені не повірив. Значить, Ред залишається з ним. А якщо на табір йдуть відьми, вершники і контрабандисти, нам потрібен дракон. Потрібен, Пеплогриз забирай!
Джесс дивиться на мене так, ніби дуже хоче посперечатися просто з принципу. Потім кидає погляд на Лань. Лань стоїть спокійно, ніби вся ця суперечка її взагалі не хвилює, і вона вже ухвалила рішення, яке точно буде виконано.
— Я не видам табір, — каже Лань. — І не стану заважати. Зараз вам потрібно попередити вождиню, і я доставлю вас швидше за будь-який наземний шлях.
— О, прекрасно, — бурмоче Джесс. — Притягти в табір східного дракона академії… Клео мене вб’є.
— Джесс, — кажу я.
Вона різко видихає і піднімає руки.
— Усе. Згодна. Ви, дві болотяні відьми, на моє нещастя, маєте рацію. Без дракона наші шанси виглядають як дохла миша у святковій коробці. А ця синя і так уже все знає.
Лань прямує до дверей, не чекаючи.
— Підемо через північний перехід. Там менше людей.
— І менше питань, — додає Джесс, хапаючи плащ. — А якщо хтось усе-таки спитає, чому ми втрьох крадемося з Академії перед Випробуваннями, мовчіть обидві, я збрешу за вас. Сумніваюся, що наша "мила-міс-правильність" узагалі вміє брехати.
— Я приховую свою драконячу природу майже стільки, скільки живу. Я вмію брехати, — холодно фиркає Лань.
— Ох, ну тоді в нас більше спільного, ніж здається, — криво всміхається Джесс. — Може, станемо подружками?
Лань закочує очі. Ці дві, як вода й олія, схоже, їх не варто тримати в одному приміщенні надто довго.
Ми вислизаємо з кімнати швидко і майже безшумно. У коридорах продовжує гудіти підготовка до Випробувань: десь тягнуть прапори, десь грюкають двері, хтось сміється. Уся Академія думає про видовище, драконів, переможців і чужі майбутні помилки.
А в цей час десь у лісі готуються прорвати бар’єр Джессаліно.
Мене від цієї думки знову пробирає холодом.
Лань веде нас короткими шляхами, через бічні сходи і вузький службовий вихід. Джесс іде останньою, раз у раз озираючись. На її обличчі більше немає звичної лінивої гри. Тільки зібраність. Темна, небезпечна, майже зла.
У лісі ми зупиняємося в невеликій низині між кипарисами, де Академію вже майже не видно за гілками і туманом. Повітря вологе, важке, пахне мулом і вечірньою грозою.
— Тут, — каже Лань.
Вона знімає одяг, залишаючи лише тонку нижню туніку, яка, очевидно, порветься одразу під час обернення. Решту принципово віддає мені, а не Джесс. Потім уважно дивиться на нас.
— Тримайтеся міцно. Без сідла вам удвох буде незручно.
Я пам’ятаю, як це — летіти на звивистому гнучкому східному драконі. Але летіти на ньому з кимось іще… Це буде щось новеньке.
— Чудово, — бурчу я. — Сьогодні взагалі “день зручності”.
Лань не відповідає. Її тіло починає змінюватися, як і минулого разу. Спочатку навколо неї дрижить повітря. Потім шкіра ніби йде в глибокий синій відблиск, фігура витягується, ламається і розкривається чимось величезним, гнучким, неможливим. За кілька ударів серця перед нами вже стоїть східний дракон. Довгий, витончений, із темно-синьою лускою і холодним блиском в очах.
Навіть Джесс мовчить, спостерігаючи за цим перевтіленням. Вона виглядає як та, кого складно здивувати, але драконяче обернення не може залишити байдужою навіть її.
— Хех, — нарешті каже вона тихіше, ніж зазвичай. — Гаразд. Це все ще вражає.
— Залізайте, — звучить голос Лань у мене в голові.
Джесс лізе першою. Я — слідом, чіпляючись за луску і намагаючись не думати про те, що ми зараз полетимо не на прогулянку і не до мого діда. Натомість ми полетимо в табір, який скоро можуть знищити. На війну.