Розділ 76

Я відходжу від дверей так обережно, що в мене від напруги тремтять руки. Ілюзію тримати все важче. Серце калатає як ненормальне. Якщо мене зараз помітять — усе. Це буде кінець не тільки для червоних ельфів, а й для однієї надто допитливої демонеси.
Але, на щастя, мене не помічають.
Я вибираюся з нижніх коридорів і тільки нагорі дозволяю собі вдихнути по-справжньому.
Що робити? Потрібно попередити. І зробити це я можу лише через одну людину, точніше, істоту. Через Джесс. Звісно, Джесс. Нікому іншому я сказати це не можу. Браслет спрацює швидше, ніж я встигну закінчити слово “ельфи”. А без Джесс я навіть табір, прихований чарами, не знайду.
Я ношуся Академією, шукаю її в кімнаті, у коридорах, біля задніх сходів, біля господарського крила, та де завгодно, де ця неприємність із блакитним волоссям любить бувати. Але ніде. Як на зло, саме зараз її ніде немає!
Від цього стає ще гірше.
Години йдуть. День повзе вперед, як на зло, надто швидко. Академія прокидається остаточно. Потім оживає ще сильніше через тренування і підготовку. До заходу сонця все вже починає тремтіти від передчуття Випробувань: служники бігають із ящиками, студенти шепочуться, на дальньому полі готують майданчики, дракони нервують від загального шуму й очікування. А в мене всередині тільки одне: до півночі на табір підуть з армією, і я нічого не можу зробити. Я абсолютно безпорадна і абсолютно у відчаї.
Я не можу розповісти Грею. Не можу розповісти Кірігану. Не можу Ірен. Не можу взагалі нікому, поки на мені браслет Клео! Я також не можу піти сама, через магію Джессаліно я просто не знайду табір і ходитиму лісом колами, ризикуючи потрапити в ще більшу біду.
І щоб урятувати ельфів від катастрофи, що насувається, мені потрібен Ред. До відчаю потрібен. Але зараз Ред — частина Випробувань. Ред у Грея. А я навіть не знаю, що буде, якщо я сама все-таки зірвуся і втечу. Чи дискваліфікують за це Грея? Адже формально ми партнери і мусимо виступати разом...
Ох, прокляття Ліліт і Люцифера! Чому все настільки погано?
На той момент, коли сонце починає опускатися, я вже майже задихаюся від власного безсилля.
І тоді Джесс нарешті повертається. Вона ввалюється в кімнату через двері, не через вікно, і я спочатку навіть не впізнаю її. Волосся в пилюці, форма брудна, на рукаві темна пляма, ніби кров або болотна вода, очі дикі та злі, втомлені до межі. Вигляд у неї такий, ніби вона цілий день билася з лісом зубами.
— Де ти була?! — майже кричу я, кидаючись до неї.
— І тобі привіт, — хрипко видихає вона. — Що горить?
— Усе!
— Дуже конкретно.
— Пеплогриз забирай, Джесс!
Вона завмирає на секунду, вдивляється мені в обличчя, і я бачу, як у неї миттєво збирається погляд.
— Що сталося?
— Я підслухала відьом у підвалах, — випалюю я. — І не тільки відьом. Там були вершники з Академії. Вони сьогодні до півночі йдуть на табір ельфів. Вони братимуть табір штурмом! Вони знайшли спосіб прорвати бар’єр Джессаліно. Хочуть знищити древо і продати всіх, кого зможуть схопити! І Маннон уже в них.
Обличчя Джесс біліє ще сильніше, якщо це взагалі можливо.
— Що?
Я швидко, збивчато переказую все, що чула: про карти, Ергонта, відьом, ціну за сім’ю Де-Еррат, розмову про армію, про те, що Академія прикриває все згори святом і Випробуваннями.
Джесс слухає мовчки і надто похмуро-серйозно для Джесс. Тільки очі стають страшнішими з кожною моєю фразою. Коли я закінчую, вона проводить рукою по обличчю і тихо, дуже брудно лається червоноельфійською. Перекладу я не знаю, але інтуїтивно це звучить украй непристойно.
— Ми з Клео вбили весь день на пошуки Маннон, — на видиху каже вона. — Там було багато рваних слідів і сплутаних чар. Ми піднімали мисливців, нюхачів, один старий виродок навіть намагався ворожити по крові та кісткам. Я повернулася сюди тільки перевірити зачіпки в Академії. А вони, виходить...
Вона не договорює, але ми обидві знаємо, що все це означає.
— Часу майже немає, — кажу я. — Нам треба в табір. Просто зараз.
— Нам? — Джесс різко підкидає голову. — Ні. Тобі — точно ні.
— Я йду.
— Ні, Ельзо.
— Так!
— Не сперечайся зі мною зараз!
Я ще не чула, щоб вона отак підвищувала тон. Але мені байдуже.
— Тоді не неси маячню! — гаркаю я. — Вони йдуть армією, з відьмами, вершниками, зі своїми драконами. Вам потрібен Ред! А Ред — це я. Я та, хто може його привести.
Джесс дивиться на мене зло і втомлено. Майже з ненавистю, але не до мене, а до самої ситуації.
— Я не потягну тебе туди. Це не твоя війна, демонесо.
— Ще й як моя! — я подаюся до неї ближче. — Послухай, Джесс, якщо вони прорвуть бар’єр і дістануться до древа, там усім буде начхати, подобається тобі моя компанія чи ні! Я можу допомогти!
Вона стискає зуби, розуміючи мою правоту хоча б наполовину.
— Припустімо, — шипить Джесс. — Ред справді не завадить для захисту табору і контратаки. Це хороший дракон. Уже точно корисніший за тебе одну.
І тут я роблю наступний крок. Дуже різкий і дуже небезпечний. Я сама розумію, наскільки він божевільний і непередбачуваний, що це сумнівна затія. Але іноді треба довіряти інстинкту, а не логіці.
— І ще мені потрібен Грей.
Джесс дивиться так, ніби я щойно запропонувала викопати могили заздалегідь, щоб ворогам легше було нас ховати.
— Ти з глузду з’їхала?
— Він благородний. Він сильний. Він чудовий воїн, і… я йому довіряю.
— Ти довіряєш бронзовому вершнику?!
Я сама не вірю в те, що кажу це.
— Цьому — так!
— Хех. Оце вже діагноз.
— Джесс!
— Ні! — зривається вона. — Жодних людей! Жодних вершників! Ти хочеш притягти в табір ще одну озброєну людину в той момент, коли на нас уже йде активне полювання?
— Я хочу притягти туди того, хто битиметься за мене і за Реда, а значить, і за них! — я вже тремчу від емоцій. — Грей не з тих, хто стане на бік контрабандистів! Якщо ми хочемо виграти цю ніч, нам потрібен дракон. Нам потрібен Ред. А Ред зараз із Греєм. І якщо я просто спробую вкрасти його, це розвалить усе ще до зльоту, бо Грей шукатиме його. І невідомо, чим це обернеться.
Джесс мовчить.
— Це все ще паскудна ідея, — нарешті каже вона, але це не звучить як повноцінне “ні”.
— Може бути, але найкраща, що є в нас зараз. До того ж, — додаю я швидше, — є величезна проблема. Я взагалі нікому нічого не можу сказати, поки на мені цей проклятий браслет. Якщо я навіть спробую пояснити все Грею, мене просто вб’є магією Клео. Значить, спочатку треба зняти браслет.
Я згадую, що браслет може зняти лише червоний ельф. Як на зло, поруч із нами жодного червоного ельфа в найближчому радіусі.
— Для цього треба йти в табір, — холодно кидає Джесс. — Але на це, демон забирай, немає часу.
— Не лайся на демонів при мені.
Ми кілька секунд дивимося одна на одну в нервовій напрузі й роздратуванні. Потім Джесс видихає. Вона робить це повільно, ніби ухвалює рішення, яке вже ненавидить.
— Гаразд, — каже вона. — Але тільки тому, що часу справді немає, а дракон нам потрібен…
Я не одразу розумію, до чого вона веде.
— Що ти маєш на увазі?
— І тому, — продовжує вона крізь зуби, — що якщо сьогодні вночі на табір підуть відьми і наймані вершники, мені начхати на вподобання. Нам потрібен будь-який шанс. Це краще, ніж смерть і рабство.
Я вже відкриваю рота, але вона піднімає руку.
— Мовчи. Ще слово, і я передумаю.
Вона не передумає, я знаю. Але замовкаю. Після цього вона різко хапає мене за лікоть і тягне до дальнього кута кімнати, подалі від вікна і дверей. Озирається. І тільки потім робить те, чого я точно не чекаю.
Її обличчя починає змінюватися. Її шкіра повільно наливається знайомим червонуватим тоном. Це стається не надто швидко. Волосся просто на очах темніє, переходить із блакитного в глибокий винно-чорний. Риси обличчя трохи загострюються. Вуха витягуються.
Я застигаю.
— О Ліліт...
Переді мною вже стоїть не Джесс у звичному вигляді. Переді мною червона ельфійка. Може, не настільки характерна, як Клео чи Маннон, у ній усе одно відчувається щось чуже, неправильне, ламане. Але достатньо, щоб я повірила, що Джесс щойно змінила саму суть своєї природи.
І от тут до мене нарешті доходить те, що раніше весь час крутилося поруч, але не складалося в ціле. Історія про те, що її ледь не спалили. Винятковість. Факт, що вона остання зі свого народу. Навіть те, що їй “дуже потрібно було” випити моєї крові.
Джесс не трикровка, як я колись подумала. Вона якийсь унікальний перевертень.
— Ти… Але як?
— У мене немає часу на пояснення, Ель. Ти знаєш.
— Але зачекай… Це через кров?
Джесс криво всміхається вже “новим” обличчям.
— Хех. Дійшло.
— Ти не напівкровка і не трикровка. Ти якась... ненормальна перевертниця?
— Нас називали “Тінню Древа Джессаліно”. У нас із червоними ельфами один бог, але на цьому схожість закінчується. На відміну від інших народів, у нас ніколи не було конкретної природи, тому нас боялися і ненавиділи. Але це вже не важливо… — вона задумливо обіймає себе за лікоть. — І так. Випивши чиюсь кров, я можу на час змінити свою расу. Не повністю.
У мене по спині проходять мурахи. Я прекрасно розумію, що вона ще дуже багато недоговорює. І також розумію, що часу на те, щоб обговорити всі деталі її раси, просто немає.
Якщо Джесс остання зі свого настільки унікального народу… Що ж контрабандисти зроблять, якщо дізнаються про це? Схоже, вона може становити для них цінність навіть більшу, ніж Клео?
— Це безумство.
— Згодна. Але, як я і сказала, у нас немає часу на дискусії про це. Руку.
Я автоматично простягаю їй зап’ястя. Вона підходить ближче, проводить пальцями по браслету. Її магія, яка, очевидно, тепер магія червоної ельфійки, спалахує червонуватим світлом. Я відчуваю, як холодний метал раптом слабшає.
За секунду браслет падає на підлогу. Я дивлюся на нього, як на відтяту голову власного ката.
— Усе? — питаю я.
— Усе, — відповідає Джесс. — Тепер ти можеш говорити що завгодно, не боячись, що твоє серце одразу зупиниться.
Я різко піднімаю на неї погляд.
— Тоді я йду до Грея.
— Тільки до нього, — жорстко каже вона. — Не до Кірігана, не до Ірен, не до всієї вашої чудової бронзової армії одразу. Тільки до нього. І ти скажеш лише головне. Без подробиць, що не обов’язкові. І якщо ти скажеш щось зайве, і якщо пробовкаєшся комусь іще, я особисто зав’яжу твій довгий язик у вузол, демонесо. Або відкушу. Повір, я вмію.
— Домовились.
— Ні, — фиркає Джесс. — Це не домовленість. Просто кращого вибору в нас немає. Іди вже, поки твій благородний вершник не вирішив, що ти втекла з Випробувань назовсім.