Розділ 16

Не дочекавшись відповіді Кадір вихоплює в мене з рук послання і починає читати вголос.

Шановна леді Касія Кіндлоу.

З жалем змушені повідомити, що ваш чоловік Сівард Раора Кіндлоу загинув, захищаючи кордони королівства біля Північної Ущелини. Приносимо свої щирі співчуття. Уся королівська родина сумує разом із вами.

Тому ви запрошуєтеся до двору його величності Олеада Гільстена, щоб ми могли вирішити вашу подальшу долю.

З повагою перший секретар його величності Піпін Гардуш.

― Я не вірю в це! ― відчайдушно хитаю головою. ― Не вірю! І нікуди їхати не збираюся.

― Касі, ― співчутливо дивиться Кадір. ― Боюся, що вибору ти не маєш.

Гаряча хвиля підіймається зсередини, і тремтіння віддається у всьому тілі. Миттєво відгукується Джерело. Рветься з надр землі, з-під замка, немов закрита в клітці дика тварина.

― Кас! Касі! ― гарячими долонями охоплює мої щоки Кадір. ― Ти чуєш мене? Все добре… Заспокойся… Дихай глибоко…

Розплющую очі й дивлюся на чоловіка.

― Я впораюся, ― хрипко кажу. ― Все під контролем… Просто… просто це важко.

― Ти дуже його любила?

― Любила? ― здивовано хмурюся. ― Ні… і він мене не любив. Це був договірний шлюб.

У горлі починає закипати гіркота. Хай там як, але я не хотіла зла чаклунові. Так, сердилась на нього, психувала, що залишив одну. Але смерті не хотіла. Не хотіла, щоб цей сильний чоловік пішов із життя. І хто його знає, може між нами все налагодилося б. Може, у нас був шанс стати щасливими, мати дітей.

При думці про малюка серце йойкає. Я хочу дітей. Дуже. Я так любила Жорика та Влада. Любила заколисувати їх на руках, притискати до себе тепле дитяче тільце. Відчувати те непорівнянне почуття близькості.

― Мені гірко його втрачати. І гірко, тому що мною знову почнуть розпоряджатися, як річчю, вирішуючи куди вигідніше прилаштувати.

― Не хвилюйся! ― підбадьорливо стискає мої плечі Кадір. ― Ось побачиш, доля обов'язково тобі підкине вихід. Іноді, щоб знайти бажане, потрібно подолати чимало труднощів.

― Так, вір, ― скептично пирхаю. ― Останнім часом ця вертихвістка мене не шанує.

― Випробування, дані нею ні на йоту не більше, ніж ти здатна витримати, ― серйозно каже чоловік. ― А тепер візьмімось до роботи. Відвезеш королеві в подарунок цей шедевр. Не годиться з порожніми руками їхати.

― Ти правий. Про це я якось не подумала.

І ми знову беремося до роботи. Тільки цього разу морські хвилі вже не здаються мені лагідними та спокійними.

Наступні дні проходять у божевільній метушні та турботах. Доводиться ретельно подбати не тільки про транспорт у столицю, провіант і тяготи подорожі на гужовому транспорті, а ще й приділити увагу дрібницям, на які я зазвичай просто не втрачала часу. Тобто, мій гардероб. Дівочі сукні Касії та відсутність будь-яких, навіть найпростіших прикрас не підходять для мого нового статусу. Тепер я доросла жінка та господиня маєтку, а також Хранителька Джерела. Від того, як я поставлю себе перед правителем Адельміри, залежить моя доля. Потрібно показати, що я цілком можу впоратись і без нового нареченого. До того чаклун, як не крути, мій чоловік, ще. Те, що у листі сказано, що він загинув ― нічого не означає. Шита білими нитками ця похоронка. І я розраховую в столиці добре так сколихнути болото, що застоялось. Я маю дізнатися, що з ним трапилося.

Грошей на новий гардероб я не маю. Але ми дістаємо весь одяг матері Касії й найкрасивіші та найгідніші столиці сукні підганяємо по моїй фігурі та за останніми модними віяннями. Дорожню карету теж доводиться підлатати й упорядкувати. Доводиться продати кілька золотих свічників, щоб виділити фінанси на дорогу. Мені хочеться плакати, коли я бачу, на що доводиться витрачати ці гроші. Життя у столиці дороге. І замість цієї поїздки можна було купити кілька мішків борошна, або дрова, або заплатити за оренду крамниці, коли настане час продавати наше рукоділля.

З кожним днем ​​переживання все більше охоплюють мене. І коли приходить час прощатися, почуваюся, як натягнута струна, що дзвенить від напруги.

Вдома залишається за головного Кадір та Тітміра. Зі мною вирушає Тента і як кучер Уорах ― все одно це єдині коні, які ще залишилися. Робити в маєтку конюху без своїх підопічних нічого.

Дві валізи, набиті сукнями та речами тісно прив'язані до даху екіпажу. Мій транспорт може не надто і витончений, але витривалий і міцний. Дорогу завдовжки з тиждень, явно витримає. Конячки теж не підкачають, певна. Ми спеціально залишили саме цю пару. Сильні шайри здатні багато миль проскакати невтомно. І в побуті невибагливі. 

― Кадір, щось мені недобре… ― закушую губу.

Ми вже стоїмо біля екіпажу. Уорах взагалі сидить на козлах. Домочадці висипали з дому, як горох зі стручка. Проводить вирішили.

― Все буде добре, ― посміхається мій новий управляючий. ― Фріра, її матінка і я чудово впораємося з твоїми ескізами. Ось побачиш, приїдеш ― а на тебе тут уже десяток килимів чекає.

― Я боюся, що я могла погано промалювати, наплутати

Звичка все контролювати змушує хвилюватись.

― Нічого ти не наплутала. На малюнках все дуже ясно. Ти головне себе бережи.

Ковтаю сухим горлом і коротко киваю

― Ось і розумниця. ― Кадір на мить стискає мене в обіймах. ― Ми з тобою. Пам'ятай.

― А я з вами...

Король ще не відає, що до нього вирушає не маленька залякана дівчинка, а землянка, яка знає собі ціну і в змозі не тільки про себе подбати, а й про Джерело та маєток.