Розділ 13

Вони всі стоять і дивляться спідлоба, передчуваючи тривожні новини. Деякі мені смутно знайомі, але більшість наче бачу вперше. Втім, може це й справді так.

Їх так багато, що очі розбігаються, а моя тверда рішучість починає коливатись. Невже я стільки сімей залишу без годувальників?

Кидаю погляд на Тенту, що притихла біля правого плеча. Вона ховає очі, боїться. Але це радше страх невпевненості, ніж почуття провини. Цю дівчину явно не варто звільняти. Вона мені ще знадобиться.

Насилу приборкане ще в кімнаті хвилювання знову охоплює ― може, я помиляюся. Може, не варто це все робити. Але здоровий глузд бере над ним гору. Ці люди безпосередньо або опосередковано причетні до смерті справжньої Касії Отгріф, бідної дівчинки, сироти, яка залишилася одна в цьому світі, якій довелося самотужки боротися з тяжкою хворобою, переживати в тісній темній і холодній кімнатці горе. Я сама втратила батьків, але в пізнішому віці. До того ж у мене була Віка, а я в неї. Не уявляю, що відчувала бідна Касія. Про що думала, чудово розуміючи, що її залишили вмирати.

Повільно проходжу вздовж ряду слуг. На щастя, від Готієні вже й сліду не залишилось. Каор, мабуть, з собою прихопив. Як і своїх стражників.

― А тепер нехай кожен із вас назве своє ім'я та посаду, ― стаю навпроти шеренги, намагаючись бути по центру, щоб добре бачити всіх до одного. Ну, і щоб мене всі бачили, ще більше насторожуючись. ― По черзі…

Якщо когось і дивує подібне прохання, свою думку тримають при собі, і покірно, ступаючи на крок вперед, озвучують те, що вимагаю.

― Кугліс Фрівотер, економка, ― каже огрядна круглощока жінка…

Ситна, мабуть, це посада.

― Едні Піт, куховарка, ― слідом за нею худа бабуся, яка, судячи з усього, є ровесницею не тільки маєтку Отгріф, а й місту Моренай, в якому ми живемо.

― Авфе Ріссу, батлер, ― озивається пухкий низенький чоловік. Колобок у людській подобі.

І, до речі, хто такий батлер? Цей обов'язок мені не знайомий...

― Отверд, лакей.

― Регор, лакей.

― Зувен, лакей.

― Міролін…

Говорять по черзі молоді люди.

Вир імен і посад тече нескінченним потоком. Мені відрекомендовуються і кухонні помічниці, і посудомийки, і покоївки, і конюхи, і пташниця, і багато інших.

Навіть не сподіваюся, що запам'ятаю всіх. Мені важливо просто подивитися їм у вічі, побачити, чи соромно хоч на краплю за свою бездіяльність та байдужість? Хоч трохи в їхніх душах прокидається совість?

Насамперед залишаю на роботі тих, хто служить у дворі. Їм і невтямки було, що діється в стінах особняка. І працівники стайні, і старенька глухувата пташниця, і садівник із сином живуть у селі, приходять уранці, а йдуть пізно ввечері. Навіть не їдять разом з усіма. І лише у пташниці Ігри свій куточок у сарайчику біля своїх улюблених вихованців, до яких самотня жінка ставиться як до дітей.

Інші потрапляють під роздачу. При чому дуже сильно.

Єдине, що я не можу змусити себе зробити ― це звільнити Фріру. Я пам'ятаю, що вона готова була мені допомогти, пам'ятаю про її малюка та стареньку матір… Але залишити на посаді покоївки не можу. Тепер вона працюватиме посудомийкою. Дівчина, як не дивно зітхає з полегшенням. Пониження на посаді її не дуже засмучує.

У результаті я залишаюся і без економки, і без батлера, і без частини покоївок і лакеїв… Зате з лояльним до мене персоналом.

Про вакансії, що звільнилися, вирішую дати оголошення в газету. Але потім. Не зараз. Нехай прибудуть обіцяні чоловіком маг і керуючий. Все ж таки з ним варто порадитися, адже я ні краплі не тямлю в цій справі. А поки що, щоб обслуговувати мене одну цілком вистачить і тих, що залишилися. Штат, звичайно, скоротився більше ніж удвічі. Але кілька днів протримаємось.

А поки що прошу прибрати та накрити чохлами меблі в пустих кімнатах, як господарських, так і для персоналу.

На посаду економки поки що призначаю одну з покоївок, що залишилися. Вона хоч і молода, але найстарша та найдосвідченіша з усіх, що залишились, і здається цілком розумною і розважливою.

Тітміра хоч і нервує на новій роботі, але досить швидко розбирається з обов'язками й організовує побут маєтка. Схоже, тут я не прогадала. І те, що дівчині всього тридцять, ні краплі не турбує. Мені, на відміну від чоловіка, ейджизмом не притаманний... Тим більше, що на Землі в цьому віці представниці прекрасної статі цілком встигають створити пристойну кар'єру.

Через три дні надходить лист від чоловіка. Сівард пише, що маг і керуючий вже рушили в дорогу, і до кінця тижня повинні прибути до Отгріфа.

А ще через п'ять днів прибудуть у рідну гавань шість наших кораблів. Про це, звичайно, пише не чоловік, а я сама знаходжу облікові книги лорда Торнеда.

За останні дні я вже міцно влаштувалась у кабінеті батька Касії й віддавати таку зручну кімнату керуючому не збираюся. Все ж таки я господиня.

Поки що мені важко розібратися у всьому, чим займався Торнед. Тут і перевезення, і кілька торгових точок у місті, і певна політична діяльність на благо міста і корони… Загалом, чорт ногу зломить… Керуючий потрібен як повітря.

Але головне, зрозуміти все ж таки вдається. Справи у компанії йдуть добре, і ми не бідуємо. Трохи згодом можна буде зустрітися і з управителем транспортної контори, і з  керівниками магазинів. Треба ж потроху братися до справ. Тим більше, що тепер я маю на це не тільки право, а й усі повноваження.

Ще кілька днів проходять у вивченні паперів батька. Я з нетерпінням чекаю на нових мешканців Отгріфа. Мені не тільки хочеться познайомитися з новим керуючим і "промацати" його як професіонала та лояльного до мене працівника. А ще й почати вивчати свої здібності. Ось де я повний профан, і досвід прожитих років на Землі мені не допоможе.

Але довгоочікувані гості так і не прибувають обіцяного дня. Натомість надходить лист із контори. Вже хапаючи в руки щільний конверт із жовтого паперу, відчуваю тривогу. При чому таку, що руки починають тремтіти, а по шкірі пробігають мурашки передчуття. І так не хочеться відкривати це послання, що я ще пів години медитую, поклавши перед собою жовтуватий прямокутник з коричневою печаткою на обороті. І не наважуюсь взяти до рук канцелярський ніж.